Днями сайт “Благодатний вогонь” опублікував інформацію про те, що один з героїв колишніх публікацій цього одіозного порталу, “священник-модерніст” Антоній Шугалей, був заборонений у священнослужінні указом від 28 жовтня.
Отець Антоній став відомив широкому загалу ще 2016 року. Тоді православний сегмент Інтернету облетіло відео, яке наробило багато галасу. Це був репортаж про свято, яке пройшло на Світлій седмиці в храмі пророка Іллі у місті Апрелєвка. На святі виступав парафіяльній хор, але виконував він не православні піснеспіви, а твори типу “Let my people go” і “Hallelujah”. Свято проходило у самому храмі, це і викликало найбільше обурення в Інтернеті, передає Credo Press з посиланням на Telegram-канал “Батюшка Лютер”.
Відтоді священник Іллінської парафії о. Антоній Шугалей одразу став символом “священника-обновленця” і героєм викривальних публікацій на сайтах РНЛ і “Благодатний вогонь”.
Батюшка Лютер поспілкувався з о. Антонієм, розпитав його про те, як склалася його доля після відомого відео і що чекає його тепер, після заборони. Виявилося, що невдоволення, яке вихлюпнулося у Мережу, було тільки верхівкою айсберга і мало цілу передісторію.
2008 року 27-річний священник Антоній Шугалей, який до цього один рік був настоятелем Троїцької церкви у селі Шарапове неподалік від Москви, був відправлений у “почесне заслання” і переведений другим священником в Іллінський храм міста Апрелєвка (трохи далі від Москви, – ред.). Причиною переведення послужило те, що о. Антоній розкрив фінансові махінації команди іконописців, що працювали на реставрації храму в Шараповому (спонсором робіт виступав відомий підприємець Н.А. Цвєтков). Іконописці, які одержували гроші за повноцінний розпис, промишляли тим, що клеїли на стіни “шпалери” – пластикові полотна із зображеними на них святими (охочі в цьому переконатися можуть відправитися до Троїцького храму і придивитися до стін). Дізнавшись про цю схему, о. Антоній подав рапорт секретареві благочинного, але через два тижні сам отримав указ про своє переведення з Шарапового до Іллінського храму в Апрелєвці, подалі від нечистих на руку ділків.
У Апрелєвці молодий і талановитий священник розгорнув бурхливу діяльність – відкрив недільну школу для дорослих, зайнявся соціальною роботою, організував відвідування дитячого будинку, створив історичне товариство, яке займалося дослідженням діяльності новомучеників, сколотив хор “Гауда”. О. Антоній, прийнявши за чисту монету заклики священноначалля до активної парафіяльної роботи, за вісім років свого служіння встиг багато зробити і привернув до храму велику кількість нових людей і молоді. Але, як це зазвичай буває, вся ця активність не подобалася “старій гвардії” – прихожанам, які раніше відчували себе господарями храму, а потім були потіснені молодим священником і залученими їм людьми. До того ж, “стара гвардія” відрізнялася досить консервативними поглядами, фанатіла від Івана Грозного, Распутіна і “руського міира” і була непримиренно настроєна до “сучасних віянь”. Рано чи пізно негласне протистояння “старого” і “нового” світу мало рвонути.
Фото: instagram.com/anton_shugalei
Той самий виступ, відео якого стало вірусним і яке досі згадують супротивники о. Антонія, було не першим. Раніше в храмі проводилися концерти військових пісень і оперної музики, які нікого особливо не бентежили – окремого приміщення у церкві не було, а збиратися десь треба було. Злощасний концерт не був і першим виступом хору “Гауда” – до нього хор виступав у храмі на Різдво. Тільки після виступу на Світлій седмиці 2016 року на о. Антонія “накатали” донос, і батюшка був викликаний до благочинного прот. Олега Миртова. Благочинний обмежився усною доганою і священника відпустив. Але конфлікт на цьому не закінчився.
Є в церковному середовищі така мерзенна практика – розквитатися з людиною за її спиною. Це відбувається так: нічого не підозрюючи, батюшка їде собі спокійно у відпустку, а в парафії у цей час починається пекельна робота з нагнітання обстановки, збору підписів і налаштовування людей проти священника. Так сталося й у випадку о. Антонія. Повернувшись з відпустки, він потрапив до киплячого котла інформаційної кампанії, влаштованої його недругами. На хвилі галасу о. Антонію було заборонено вести будь-яку парафіяльну роботу, всі його проєкти були згорнуті. А за кілька місяців (вже 2017 року) його перевели до Христорождественського храму міста Верея за 90 км від домівки. На новому місці служіння, яке в благочинні мало славу “місця заслання”, о. Антонія фактично змусили бути простим требовиконувачем. Не складно уявити, як це було для активного і талановитого священника.
Паралельно з цими подіями о. Антоній почав вести практику психолога і коуча, але це не заважало йому впродовж 2,5 років після заслання справно здійснювати своє служіння, хоч і в сильно урізаному вигляді. Треб у храмі не було, активність не заохочувалася, а платні належало 30 тисяч рублів. На запитання о. Антонія, як сім’ї з трьома дітьми прожити на ці гроші, настоятель порадив шукати роботу, а благочинний рекомендував самостійно розбиратися зі своїми проблемами. О. Антоній прийняв це як керівництво до дій і почав вести повноцінну психологічну практику. Але ось тільки поєднувати її з службою ставало все більш складним, тож у якийсь момент о. Антоній перестав приїжджати до храму служити.
Така ситуація тривала близько місяця, і 28 жовтня 2019 року указом митр. Ювеналія о. Антоній був заборонений. Дисциплінарній комісії, яка розбирала його справу, о. Антоній повідомив, що не має права залишити свою сім’ю без засобів до існування. Тому на цей момент він обирає світську роботу, щоб не опинитися за межею бідності, але при цьому чекає моменту, коли зможе повернутися до улюбленого їм священнослужіння. Комісія, судячи з усього, була в замішанні, докоряла о. Антонію за те, що він проміняв священство на гроші, але, здавалося, не мала жодних канонічних підстав для репресивних заходів у вигляді позбавлення сану або тривалої заборони, та й не хотіла цього робити (насправді не хотіла).
Нарешті, крапка в цій історії була поставлена. 11 листопада о. Антоній отримав указ про свою заборону на рік і призначення на посаду псаломщика в один з храмів села Перхушково “для несення покаянних трудів під наглядом настоятеля цього храму”. Тобто, по суті, відповіддю на його запитання про те, як клірику прогодувати сім’ю, стало переведення на нижчу посаду і, відповідно, скорочення платні. О. Антоній розповів батюшці Лютеру, що їздити до Перхушково, щоб читати і пономарити для нього немає сенсу, тому їздити туди він не планує. Буде і далі займатися психологічною практикою і вести блог в Instagram – все це тепер стало приносити нормальний дохід.
Тут варто додати, що очільник РПЦ Патріарх Кирило неодноразово заявляв про необхідність гідного утримання сімей кліриків. Є навіть Положення про заходи матеріальної підтримки малозабезпечених сімей священнослужителів. Мабуть, розпорядження “святійшого” і всякі подібні документи грають у Церкві роль “травневих указів”, тобто красивої вітрини, що приховує зростаючі злидні.
І наостанок хочеться запитати всіх недоброзичливців о. Антонія, чи задоволені вони тим, як склалися події, чи вважають вони себе праведниками і захисниками віри? Чи відчувають вони свою відповідальність за те, що священник змушений залишити служіння заради гідного існування своєї сім’ї? Хороша і позиція священноначалля, яке регулярно солідаризується із самими фундаменталістськи налаштованими прихожанами, приносячи в жертву кліриків, які щиро готові були б служити Церкві і реалізовувати у ній свої таланти й обдарування, але своїми поглядами не догодили купці мракобісів.
