Релігійний оглядач і випускник Духовної академії РПЦ в Україні (УПЦ МП) Денис Таргонський прокоментував закиди РПЦвУ щодо паломництва вірян ПЦУ до Греції та ставить запитання, чи довго ще клірикам Російської Церкви в Україні вдаватиметься тримати свою паству в інформаційній ізоляції.
Нижче наводимо публікацію у повному обсязі.
Чи дійде до церковного майдану?
1. Офіційний сайт УПЦ МП (РПЦвУ) з посиланням на СПЖ повідомляє:
“Колишнім митрополитам УПЦ, а нині “ієрархам ПЦУ” Симеону (Шостацькому) та Олександру (Драбинко), які перебувають, згідно з їхніми анонсами, у “першому великому паломництві до Греції після визнання ПЦУ Еладською Православною Церквою”, не вдається звершити Літургії у жодному з храмів Грецької Церкви. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ…”
Проте на своїй сторінці у Facebook митрополит Олександр (Драбинко) пише:
“11 листопада паломницька група, до якої входять віряни та духовенство Православної Церкви України на чолі із митрополитом Вінницьким і Барським Симеоном та митрополитом Переяслав-Хмельницьким і Вишневським Олександром, прибула на о. Евбея, в містечко Нео Прокопіон. У величному храмі на честь святого Іоана, де також почивають його мощі, ієрархи та духовенство Православної Церкви України звершили Божественну літургію. Богослужіння, яке відбувалося з благословення митрополита Халкіди Хризостома, очолили митрополити Симеон та Олександр.
Під час літургії митрополит Симеон прочитав молитву за мир в Україні. Усі паломники причастилися святих Христових Таїн”.
2. У повідомленні інформаційного агенства УПЦ МП також наголошується: “Нагадаємо, у Кіпрській Православній Церкві попросили Олександрійського Патріарха Феодора ІІ, який прибув на урочистості, не поминати за богослужіннями главу “ПЦУ” Епіфанія…”
Проте Патріарх Олександрійський Феодор ІІ, звершуючи літургію на о.Кіпр, пом’янув предстоятеля ПЦУ митрополита Епіфанія. Ніхто йому в цьому не заперечував.
3. УПЦ МП тримає свою паству в інформаційній ізоляції. Але чи можливо це довго робити в умовах відкритого інформаційного простору?
Навіть поверхове спостереження за останніми подіями в церковному житті, наводить на невтішний висновок – люди в церкві слугують засобом в боротьбі за владу та переділ сфер впливу між ієрархами та державами.
На церковну пропаганду витрачається маса грошей, сил, матеріальних та інтелектуальних засобів, які слід було направити на нагальні потреби рядового духовенства, освіту, місіонерську діяльність, роботу з молоддю.
Щедро фінансуються сайти, що займаються брудним піаром і поширенням відвертої брехні (СПЖ, Расколам.нет, Перший козацький…) і водночас закриваються від нестачі коштів провідні православні богословські та просвітницькі інтернет ресурси. http://archive.bogoslov.ru/
У малочисельних селах, де громади перейшли до ПЦУ, ієрархи УПЦ МП закликають будувати ще по одному храму. Хоча канони і церковна практика не забороняють почергові богослужіння.
Це спричиняє до ще більшої ворожнечі і подвійного фінансового навантаження на парафіян. Навряд чи розділена сільська громада зможе дового утримувати ще одного священника і приміщення храму.
Однак про це ніхто сьогодні не думає. В голову б’є п’янкий аромат “праведного гніву”, що постійно підігрівається православним духовенством. Духовенство здебільшого закликає “стояти в істині”, а по суті відстоювати чиїсь приватні інтереси.
Суто церковної складової вже давно немає у міжконфесійній ворожнечі. МП вже навіть прямо не називає ПЦУ розкольниками.
Православна Церква поки що розділяє українське суспільство, але звичайне життя і побутові проблеми, навпаки, зближують людей. Усі великі релігійні ідеї швидко забуваються, коли сало дешевше у сусіда з ПЦУ ніж у “одновірця” з МП.
Ті, хто ходить в храми вже добряче втомилися від постійних скандалів, ворожнечі, нагнітання страху перед “гоніннями”. Ті, хто міг би прийти до храму в майбутньому, говорить: “У цій церкві постійні склоки і скандали, чого туди йти?”
Українська молодь сьогодні не знає жодного публічного церковного публіциста, проповідника чи богослова, якого цікаво було би послухати чи почитати. Не тому, що вона секуляризована, а тому, що Церкві до молоді немає діла. Православні війни займають майже весь церковний ефір.
Важко сказати, що буде з Православною Церквою в Україні, коли люди прозріють, за що їх нині мають? Прийде час, коли запал релігійної ворожнечі вивітриться. Під час “похмілля” люди зрозуміють, що знаходились в омані. Що буде тоді?
