Нехай Бог просвітить єрархів Росії, щоб вони побачили правду, і подолали розрив між мільйонами росіян та мільйонами українців, яких вони ізолювали.
Таку думку висловив єромонах з Афону Никита Пантократорськи, говорячи про ситуацію в Українській Церкві з журналістом болгарського видання Faktor.bg. Переклад українською наводить Духовний фронт України.
Будучи ченцем Гори Афон, і у зв’язку з виконанням мною обов`язків ключника (в архондариці – розпорядник готелів) монастиря Пантократор, протягом декількох років я часто зустрічався з російськими та українськими паломниками. Тема, яка їх хвилює останніми роками – це ситуація в Українській Церкві. Питання, які виникають у кожного з них, викликані фальшивими новинами, що поширюються на певних сторінках медій, дезінформаціями в Інтернеті чи певними журналістськими колами. Дуже легко побачити шкоду, яку вони завдають. Вони несуть велику відповідальність, тому що замість того, щоб допомогти, вони поглиблюють конфлікт і роздражнюють читачів. Ось чому я хочу відповісти на запитання, які вони так часто задають.
1. Щодо російських публікацій із звинуваченнями Вселенського патріарха, а також проти мого монастиря та монастиря Ксенофонта, у тому що ми нібито мали “спільну молитву” з католиками.
Яке значення має фраза “спільна молитва”? Що ми знаходимось в одному місці? Тобто, якщо православні входять у католицьку церкву під час богослужіння і залишаються там, чи означає це, що вони займаються “спільною молитвою”? Звичайно ні. І навпаки, якщо католик заходить до православної церкви, щоб помолитися, чи будуть усі присутні в церкві брати участь у “спільній молитві”? Звичайно ні. Згідно з цією логікою, багато хто вступив би у спільну молитву з іновірними, не усвідомлюючи цього. Хто може знати, який за вірою є кожен, хто входить до храму і в яке місце він входить?
Крім того, в центрі монастиря Святої Катерини на Синаї є мечеть. Коли мусульмани моляться там, то чи присутні у монастирі ченці беруть участь у їхній молитві? Звичайно, ні. Коли Свята Гора Афон була під турецьким ярмом, під час візиту туди султана його офіційно вітали і він стояв на троні Владики. Хіба вони молилися разом? Звичайно, ні.
А от святий Порфирій казав своїм духовним дітям “вставайте о 3 ранку, щоб разом помолитися”, хоча кожен з них був у своєму власному домі. То хіба це не спільна молитва? Звичайно, що так! Таким чином фраза “спільна молитва” набуває зовсім іншого значення. Це зовсім не те значення, яке хочуть йому надати медійні кола. На жаль, багато хто їм вірить. Бог дивиться на серця людей, а не на те, де вони перебувають.
“Наближається час, коли ані на цій горі, ані в Єрусалимі ви не зможете поклонитися Отцю… Але настане час, і він вже настав, коли справжні віруючі будуть поклонятися Отцю духом і правдою, бо Отець хоче, щоб вони були такими, що Йому поклоняються. Бог – це дух: і ті, хто Йому поклоняється, повинні поклонятися духом і правдою” . Іоан 4: 21-24. І католики є дітьми Божими і повинні повернутися до істини. І це може статися через діалог. Найбільшу відповідальність за цей діалог несе Вселенський Патріарх, він уважний і не відхиляється від догматів, хоча його і звинувачують в цьому. Доречі, подібну “спільну молитву”, як вони намагаються представити, здійснюють багато хто в усіх помісних православних церквах, але звинувачення спрямовані лише до Вселенського патріарха.
2. Про нібито конфлікт довкола візиту Вселенського Патріарха на Гору Афон у жовтні 2019 року.
Зазначені кола журналістів роблять спроби знецінити візит Вселенського патріарха на Святу Гору Афон і позбавити його значення, на яке він заслуговує. Але ми, усі ті, хто взяв участь в цих подіях, знаємо краще що там відбулось. Зловмисники переклали образливий лист, написаний святогорським ченцем, який прагне очорнити Вселенського патріарха, – і його поширили в Росії. Чи це виглядає так, що ці люди хочуть єдності, покладаючись на думку невеликої групи ченців, яка завжди виступає проти всіх починань Вселенського патріарха, якими б вони не були? Просто зараз вони зосередились на українському питанні. Але вони не є «голосом» Святої Гори Афон. «Голосом» Святої Гори Афон є ігумени та Святий Кінотіс. Усі вони взяли участь у прийнятті Вселенського патріарха в Кареї та наступних зборах, за винятком одного монастиря, який з власних причин не був присутній і в попередніх візитах Вселенського патріарха. У публікаціях також згадувалося про велику кількість поліцейських, які охороняли Вселенського патріарха. Але патріарх не привів поліцейських із собою. Грецька поліція зобов’язана забезпечити безпеку кожної високопоставленої людини, яка відвідує країну. Те саме було з візитами на Святу Гору Афон Московського патріарха Кирила у 2013 та 2016 роках, який привіз із собою цілий натовп особистих охоронців. Але зараз їм зручно не нагадувати про це.
3.Щодо непокаяння “розкольника” Філарета.
Кажуть, що Філарет не покаявся. Але як можна сказати, що Філарет не покаявся? Шість разів він подавав офіційну судову заяву (еклітон) до Вселенського патріарха щодо його відновлення. Патріарх і Синод не поспішали з цим рішенням.
Крім того, діяння, яке показало його справжнє покаяння, було рішення про розпуск так званого «Київського патріархату», який він розбудовував 27 років. Якби він не покаявся, то не підписав би його розпущення. Коли вони говорять про його каяття, вони мають на увазі, що він не покаявся у своєму бажанні автокефалії для України. Такого покаяння вони чекають від нього. Після одужання він може змінити свою думку, але це його особистий вибір.
4. Про право Вселенського патріарха легітимізувати таїнства, здійснені колишніми разкольниками та “самосвятом” Макарієм.
Відповідь на це запитання нам дає історія Церкви в подібних та складніших ситуаціях:
А) Святий Кирил Єрусалимський був висвячений арійським єпископом (єресь Арія), після чого він приєднався до православних і був прийнятий як єпископ, а також ті, кого він висвятив, без повторного посвячення.
Б) Святого Анатолія Константинопольського висвятив глава монофізитської єресі Діоскор, який убив святого Флавіана Константинопольського, але Анатолій не був притягнутий до відповідальності через те, що він був висвячений єретиком і вбивцею.
В) Усі висвячені єретиком Петром (Могосом) – після залишення єресі євтянців та прийняття рішень Халкідонської Церкви – були прийняті Христовою Церквою у відповідних санах без повторного свячення.
Г) У житті святого Сави згадується, що коли Патріарх Ілля Єрусалимський помер, сев’єри (єретики) поставили Іоана, одного з них, на престол Патріархату, але він перейшов у православну віру після переконань святих Сави та Феодосія. І його не звинувачували в тому, що він отримав свячення від єретиків. Багато подібних історичних прикладів існує у працях митрополита Хіоса Григорія «Про об’єднання вірмен із Східною православною церквою» 1871 року.
Щось подібне відбулося з Болгарською церквою, яка була у схизмі близько 70 років. 1945 року спілкування з нею було відновлено і, звичайно, з усіма єрархами та священиками, без повторного посвячення, незважаючи на те, що раніше вони були схизматиками. Ми бачимо як церква справляється з усім, коли йдеться про порятунок людей. Справа з Україною насправді набагато простіша, ніж багато складних ситуацій, з якими церква стикалася в минулому. Відмінності тут є адміністративними, а не догматичними. Натомість у минулому говорилося про прийняття свячень людьми, які виступали проти догм, тобто були єретиками. Марно дивитися на речі формально і раціонально. Церква вище правил. Церква створює правила, а не правила створюють церкву. І там, де це необхідно, “також потрібна зміна закону”. Про Макарія (Малетича) кажуть, що він «самосвят» . І що в історії церкви такого прецеденту немає (визнання самосвят). І це, незважаючи на те, що були опубліковані статті, які доводять, що він не є самосвятом. Зрештою, терпіння, які показала Церква у важкі часи на тему висвячення, великі. Як я вже сказав, є більш тривожні випадки, коли єпископи, висвячені єретиками і які завдали стільки шкоди церкві, були визнані в тому самому сані.
Церква – це наша мати. Її мета – рятувати людей. Як спасти, а не як засудити. Такі рішення про ікономію Церква приймала століттями, щоб в Церкві були єдність і спасіння для людини. Не забувайте, що церква також приймає безводне хрещення дітей від мирян у випадках смертельної небезпеки. Також у житті Святого Афанасія Великого ми читаємо, що, будучи дитиною, граючись з іншими дітьми, він «охрестив» одну дитину і Церква прийняла це хрещення. Святий Дух «дихає там, де Він хоче».
Не існує пояснення, яке б цілком пояснювалось людською логікою. Чи може Господь піднести Авраамових дітей з каменю? Бог “хоче, щоб усі люди були врятовані і пізнали істину”. Хто працював з тими мільйонами українців, які перебували у розколі 27 років, не вміючи правильно оцінити свою ситуацію? Всі вони привернуті двома людьми. Філаретом і Макарієм. Тепер нам слід радіти, адже весь український народ знайшов «шлях порятунку». У Церкві Христовій є багато мільйонів нових членів. Яка радість!
5. Щодо недійсності грамоти 1686 р.
Що стосується грамоти 1686 р., питання полягає не в тому, чому Вселенський патріархат скасував її, а чому Московський патріархат ніколи не дотримувався пунктів цієї хартії і фактично зробив її недійсною. Московський патріархат створив щось своє – без благословення Церкви. І те, що робиться без благословення, не має хорошого кінця. Коли можна було бути свідком поминання Вселенського патріарха? Ніколи, бо в Москві знають, що духовна (церковна) юрисдикція належить тому, кого згадують. Наприклад, кожен храм, де поминають сербського патріарха, окормлюється ним (є розташованим у його юрисдикції), кожен храм, в якому поминають румунського патріарха, окормлений ним тощо. По суті, ця грамота була скасована не зараз, а вже тоді – самим Московським патріархатом. Вона ніколи не впроваджувалась, бо її умови ніколи не виконувались. Хіба не дивно, що ці журналістські кола про це нічого не говорять? Вони посилаються лише на церковну свідомість. Звичайно, за ці три століття сформувались різні свідомості. Пройшли покоління, не знаючи нічого, крім існуючої реальності. Вони народилися і померли в такому стані. Але цей факт не скасовує права Вселенського патріархату скасувати владу грамоти та повернути Україну до його юрисдикції. Ось і все. І Вселенський патріархат офіційно її скасував. Вселенський патріархат, не зважаючи на те, що постраждав від вторгнення Російської Церкви на свою територію, не хотів довгі роки (навіть століття) повертати назад те, на що має право.
Але він зробив це саме зараз, коли стільки людей були приречені бути розкольниками без вагомих на те причин. Вселенський патріарх не пішов на цей крок заради себе (як це робив би в минулі століття), але був спонуканий своєю любов’ю до спасіння всього українського народу в часи гострої потреби. Йому треба було піклуватися про ці мільйони віруючих. Залишити 99 овець і знайти загублену. Усі очікували, що саме Росія прийме це рішення. Але вона не могла, незважаючи на те, що Україна хотіла Афтокефалії ще з 1991 року (навіть у відповідному Зверненні до Московського патріарха є підпис нинішнього митрополита Онуфрія Березовського).
Російській церкві це було дуже важко, адже якщо б вона надала Україні фотокефалію, це означало б, що вона втратила багато важливих територій та місць поклоніння . Ця реакція зрозуміла. Вона людська, вона логічна, але вона зовсім не духовна. З іншого боку, Патріарх Варфоломій та Синод діють з великою мудрістю та увагою, а головне – з багатьма молитвами. Він хоче, щоб усі були об’єднані, він згадує всіх, працює на єдність у межах своєї влади, не порушуючи правил. Скільки б його не звинувачували і не примушували людей ненавидіти його, вони не матимуть успіху, бо Бог знає правду. Вселенський патріархат повернувся до канонічного причастя та безлічі колишніх розкольників в Україні. Якби російська церква хотіла єдності, все було б легко. Але, на жаль, здається, що вона більше цікавиться тим, як не втратити Україну. І саме це створює великі проблеми у світовому православ’ї.
6. Про те, що називають Вселенського патріарха “папою Сходу” і стверджують, що він хотів бути першим без рівних.
Вселенський патріархат не визнав розколу, як кажуть ці журналістські кола, а навпаки, вилікував його. І зараз в Україні ніхто не є схизматиком. Він має право на це, оскільки, як ми бачили, Україна належить до його юрисдикції, і, крім того, Церква за допомогою Вселенських Соборів надала йому привілей ухвалювати “еклітон” – апеляції про засудження від інших місцевих церков. Жодна петиція про еклітон не була адресована всім патріархам. Це підтверджується також запитанням російського духовенства до інших патріархів у 1663 році, “чи має право Константинопольський патріарх судити про справи та справи інших помісних церков”. Усі патріархи одностайно відповіли “Так”, тільки він має це право. Адже в історії Церкви є багато випадків про звернення до Вселенського патріарха інших помісних церков. На сьогоднішній день в історії Православної Церкви не існує жодних винятків, що свідчать про те, що хтось коли-небудь звертався з проханням до іншого предстоятеля , окрім Вселенського патріарха. Хто приймає цей привілей Вселенського патріарха, той приймає відновлення колишніх схизматиків в Україні. Крім того, Вселенський патріарх має привілей надавати автокефалію місцевим церквам. Таким чином Вселенський патріархат надав автокефалію всім помісним церквам, Росії – в 16 столітті, а потім і іншим, останньою з яких була церква України. Безперечно, головою православної церкви є Христос. І безсумнівно, що в православній церкві завжди присутня соборність. Але на кожній раді, синоді, соборі завжди є той, хто її скликає і головує. У Московському патріархаті – патріарх Кирило, в Сербському патріархаті – патріарх Іриней, в автокефальній Грецькій церкві – архієпископ Єронім тощо. Так, згідно з рішеннями Вселенських соборів, під час засідань парафіян усіх помісних церков завжди головує Вселенський патріарх. Він їх скликає. Це продиктовано традицією Церкви. І кожен, хто ставить під сумнів ці привілеї, виходить за рамки Святої традиції, подобається йому ця правда, чи не подобається. Патріарх – не папа, і не перший без рівних. Він не робить нічого, ніж йому визначають привілеї, надані йому Церквою.
7. Щодо переслідування віруючих та окупацію храмів Автокефальної Церкви (ПЦУ).
У п’ятому пункті оприлюдненого рішення засідання Синоду Вселенського патріархату від 11 жовтня 2018 року зазначено: “Ми звертаємось до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб переміг мир”. Це бажання Вселенського патріарха. Публікації журналістів про різні переслідування вибіркові та однобічні. Хто шукає, знайде багато прикладів, коли переслідувані належали до автокефальної церкви. Була оприлюднена інформація про багато інцидентів, не кажучи вже про багаторічну війну на українському кордоні. Обидві сторони несуть однакову відповідальність за цю ситуацію. Це дуже погано, і ми сподіваємось, що незабаром настане мир. І це станеться, якщо обидві країни, які задіяні, відгукнуться на заклик Вселенського патріарха до миру.
8. Щодо протидії Вселенського патріарха можливому Всеправославному Собору
Як відомо, Вселенський патріархат надає всі автокефалії сам, без Всеправославних Соборів. Але Вселенський патріархат свідомо усунув себе від цього права, аби всі предстоятелі разом прийняли рішення про надання автокефалії. Це неодноразово обговорювалось на засіданнях, які проводились до Великого Соборі на Криті і на цьому Соборі була можливість обговорити і вирішити все. На жаль Московський патріархат відмовився від участі. Також після скасування грамоти від 1686 року Україну було реінтегровано до Вселенського патріархату. Був скликаний Об’єднавчий Собор, на який було запрошено всіх. Навіть запросили Митрополити Онуфрія (Березовського) очолити його. Але він також не захотів брати участь. Його єпископи могли брати участь і висловити свою точку зору. Коли Вселенський патріарх їх запросив, вони відмовились. А зараз вони хочуть, щоб це відбулось на їхніх власних умовах. Але зараз вже пізно. Якщо це відбуватиметься зараз і буде Собор, саме Вселенський патріарх повинен його скликАти і головувати на ньому.
9. Щодо питання “Чому не всі інші церкві визнають її?”
Є багато причин чому ці Церкви ще не ухвалили рішення і кожна з них має свої аргументи. Наприклад, вони побоюються наслідків визнання нової Автокефальної церкви. Або наприклад припинення спілкування, скасування фінансової допомоги і, звичайно, загроза незаконного вторгнення на їхню територію через створенню парафій без благословення місцевих єпископів. Помісні Церкви дуже добре усвідомлюють проблеми, які може створити політично й економічно потужна Російська Церква в цих регіонах – як це вона вже робили у Всесвітньому православ’ї, відрізаючи віруючих росіян від спілкування з тими, хто визнав автокефалію. Зрештою, це найбільша Церква за кількістю населення. Так що для тих, хто хоче визнати нову Українську Автокефальну Церкву, краще за все не поспішати.
10. Щодо політичного тиску на архієпископа Єроніма визнати ПЦУ
З самого початку архієпископ Єронім доручив двом комітетам вивчити повністю питання (автокефалії ПЦУ – прим.пер.) з богословської та церковної точки зору. Вони передали свої доповіді Священному Синоду, який ретельно їх вивчив. Тоді архієпископ передав справу до Собору єрархів, який відбувся у жовтні, і на якому було ухвалене рішення про визнання Автокефальної Української Церкви. Очевидно, що аргументи цих журналістських кіл щодо якогось політичного тиску є продуктом їхньої уяви.
11. Щодо запитання, яке ставлять українським прочанам на Афоні: “Ви від Онуфрія чи від Епіфанія?”
Чесно кажучи, я теж питав про це. Але припинив, коли один українець мені відповів: “Я відвідав чотири монастирі. Чому в двох з них мене спитали, чи я від Онуфрія, чи від Епіфанія? Я не хочу відповідати. Чи це найважливіше? Я від Онуфрія, але я прихильник автокефалії. Я хочу, щоб наша Церква була незалежною”. І я йому казав: “Насправді це вже не має значення. Усіх приймаємо. Всі канонічні. Всі в спілкуванні. Коли вас питають, кажіть – не знаю ні Онуфрія, ні Епіфанія. Я знаю Бога і хочу, щоб він був у моєму серці. Господь не буде нас про таке питати, але він спитає чи любимо ми свого ближнього чи ненавидимо його. Ось це найважливіше”. Він сповідався, причастився і поїхав з Христовою радістю у серці.
У розмові з українським священнослужителем Московського Патріархату він мені казав, що їхня Церква автономна, тому що має свій Синод. Крім того в “схизматичних” церквах на стінах намальовані богохульні фрески з зображенням бандитів, і в своїх проповідях вони не говорили нічого про Бога, а про президента, “погану” Московську патріархію, про американську допомогу і так далі. Я йому сказав, що на кожній Божественній Літургії згадується Патріарх Кирило і що митрополит Онуфрій є постійним членом Синоду Російського патріархату. Факти, які показують, що їхня Церква не е повністю автономною. Якби це було так, їхній Синод мав би можливість ухвалювати рішення, які в деяких випадках відмінні від позиції Російської Церкві! Але вони завжди повинні бути на їхньому боці. Без варіантів. Я сказав йому, що ваша радість має бути великою, оскільки ваші браття повернулись. Попередив його не стати подібним до старшого брата “блудного сина”. Нагадав йому, що вони однієї крові. Що це їхні брати, які знайшли шлях до спасіння. Щодо богохульних фресок та проповідей без Бога, то їх треба навчити як це робити канонічно. Вони були в розколі 27 років, а до цього жили при комунізмі. Де їм було навчитись Переданню? Їм потрібна допомога. Росіяни після комунізму теж нічого не знали, все було в занепаді. Але вони питали, шукали, знайшли допомогу і зробили поступ. І ми тут, але ще більше ви, їхні браття, повинні їх підтримати. Можете багато зробити для єдності. Не воюйте з ними, “бо якщо справа їхня йде від людей, вона провалиться. А якщо від Бога, то все одно Його не зупините. Тільки виявиться, що ви воюєте проти Бога!» (Діяння Апостолів 5:38-39). Кілька років тому відомий російський диякон (висвячений патріархом Кирилом, нині він єромонах) багато наполягав, що через кількість віруючих і сила його країни, вони мають бути першими в православ’ї, відігравати провідну роль і мати всі інші привілеї. І що Вселенський патріархат майже немає пастви, тому що знаходиться в Туреччині. ОТже часи змінились. Візантійська імперія вже не існує… Я не повірив своїм вухам. Тоді я зрозумів які плани мають наші браття. На жаль, після проголошення автокефалії Російської Церкви та її зросту до Патріархії, здається, що деякі не відмовились від ідеї “Третього Риму”.
Це правда, що російські прочани дуже добрі і дуже набожні. Вони працьовиті й самовіддані. І найголовніше – вони підкорюються своєї церкві. Ніхто не може звинуватити їх в цьому. Більшість з них мають свої заперечення, і про це вони мені кажуть, але вони нічого не можуть зробити, якщо церква їм не накаже. Це зрозуміло і гідно поваги. Інші діють як свідомі християни, незалежно від заборон. Але загалом люди страждають. Стільки років вони жили в атеїзмі та комунізмі, і тільки почали радіти у православ’ї, і їх відрізали від нього. Це смішно звинувачувати Вселенський патріархат у розколі, колі заборона на спілкування насправді виходить з Росії. Це Російська церква винна у розколі, а не Вселенський патріархат. Всі церкві мають спілкування з Вселенським патріархатом. Але Російська Церква не знаходиться у спілкуванні з усіма церквами. Ми хочемо, щоб Бог напоумив єрархів Росії, щоб вони побачили правду і подолали розрив між мільйонами росіян і мільйонами українців, яких вони ізолювали. Звичайні віруючі не винні. Багато хто важко переживає, що не зможе причаститися на Святій горі Афон. Іноді для них це мета у житті. Натомість згадувані журналістські кола стверджують, що працюють на православ’я. Яким чином? Тим що підтримують і поглиблюють розкол?! Вони протиставляють віруючих, озлоблюють їх. Я б хотів, щоб вони зрозуміли свої помилки і шкоду, яку завдають. “Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом. Вони бо, не розуміючи праведності Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.” Якщо людина підходить до цих проблем об’єктивно, враховуючі обидві точки зору, не звертаючи увагу на фальшиві новини, які заполонили Інтернет, він зрозуміє де правда і дізнається яка воля Божа!
