Львів – багатоконфесійне місто. Католики, православні, греко-католики, протестанти різного штибу, мормони, баптисти, кришнаїти. І “Свідки Єгови”. Мало хто протягом свого життя не зіштовхувався з цими приязними людьми, які стукають у двері помешкання чи підходять на вулиці, щоб “поговорити про Бога”. “Стукайте і відчинять вам” (Мт. 7,7) – це, мабуть, про них.

Усміхнені обличчя, класичний одяг, стенди з журналами на вулицях Львова – хоча активність їхня дещо звузилася протягом останніх років, їхні “інформаційні центри” – досі незмінний атрибут львівської урбаністики. Самі свідки стверджують, що вони – істинні християни, однак жодна інша конфесія їх за християн не визнає.

Про те, хто такі насправді Свідки Єгови, видання 032.ua поговорила з львів’янином Дмитром, який кілька років назад вирішив покинути лави цієї організації, долучення до якої він вважає чи не найбільшою помилкою свого життя. Чому? Читайте нижче: далі подаємо розмову з Дмитром без змін.

Джерело фото: life.pravda.com.ua

Хороші люди

Ззовні виглядає, ніби Свідки Єгови – це протестантська конфесія, одне з внутрішніх відгалужень у християнстві. Але насправді, це тоталітарна секта, замаскована під християнство. На базі Біблії дуже зручно організовувати подібні псевдовчення, простір для інтерпретацій – безмежний. До слова, я досить ґрунтовно ознайомився з теорією про тоталітарні секти, особливо після того, як сам з такої вийшов.

2007 року свідки самі постукали в мої двері. Тоді я ще був студентом з доволі відкритими, наївними поглядами, тож вирішив їх вислухати. Не розумів, чому інші з таким упередженням ставляться до цієї організації. Бо люди, які постукали в мої двері, виявились досить приємними та цікавими співрозмовниками. Це вже згодом, з часом я зрозумів, що такі люди серед свідків – рідкість. З більшістю цікавої розмови не зав’яжеш. А з ними було справді приємно, а оскільки про зміст Біблії я не мав натоді ані найменшого поняття, їхня аргументація видалась мені достатньо обґрунтованою.

Кадр з фільму Worlds Apart

Щоб коректно розмовляти зі свідками, бажано знати основи Біблії, різні підводні камені. Бо якщо свідки почнуть говорити з людиною, яка взагалі не в темі й водночас відкрита до комунікації, великий шанс, що вона втягнеться. В мене ж батьки виховали атеїстичний світогляд, тож я про Біблію просто знав, що вона існує, але не більше. На той час, чому Бога нема, мені вистачало їхніх пояснень, але з віком я зрозумів, що мені бракувало ґрунтовніших знань. Своїм дітям я б пояснював це геть по-іншому.

Розповім ще про такий момент одразу. У свідків – дуже багато вільного часу, бо їхня релігія спонукає їх проповідувати – і звітувати про це. Кожного місяця кожен свідок здає звіт, в якому відзначено, скільки годин він проповідував, скільки журналів роздав, скільки годин присвятив вивченню їхньої “Біблії” та публікацій з учнями.

Я погодився на “вивчення Біблії” зі Свідками Єгови бо мені тоді здалось, що це куди кращий варіант, аніж сидіти перед телевізором. Тож коли вони спитали, “Дмитре, а коли ми можемо відвідати тебе знову?”, я подумав, “а чому б і ні?”. І вони прийшли наступного разу. Бо їм важлива їхня звітність – вона формує їхній рейтинг всередині організаційної ієрархії. Тож їхні візити з ламповими посиденьками – доволі практичний момент, який спершу виглядає дуже приязним жестом.

Ієрархія

Ієрархія Свідків Єгови починається з вісників. Вісники проповідують і подають в звіті, скільки їм вдається – хтось 10 годин в місяць, хтось – 20, за власним бажанням. Фактично, вони не мають жодних зобов’язань стосовно кількості годин присвячених проповіді. Вісник може перестати проповідувати як і вийти з організації. Формально, ніхто нікого не затримує. Але про це трохи згодом

Значима Ієрархія Свідків Єгови починається з “піонерів“. Це вісники, які підписують зі організацією спеціальний договір, за яким зобов’язуються здавати не менше 70 годин в місяць. Піонерів контролюють прискіпливіше. Якщо піонер не встигає з місячним планом, з ним спершу поговорить старійшина, мовляв, ой, брате, в тебе, можливо, якісь проблеми? Чимось допомогти? І так далі.

Вісники ж намагаються як можна більше проповідувати, бо на підсвідомому рівні вважають, що таким чином вони догоджають Богові. А з часом людину добряче опрацьовують, промивають мозок: мовляв, стань піонером –  в тебе буде більше благословень, щобільше віддаватимеш себе Богові – то більше до тебе повернеться. В багатьох їхніх публікаціях так і записано.

Директори товариства “Вартової Башти”, 1918 рік, фото: en.wikipedia.org

Бо звітність ця, до речі, ніби як цілком секретна, тільки старійшина має до неї доступ. Але з часом розумієш, що певний рейтинг твого іміджу формується публічно – “духовний” ти дуже, поважний брат чи поважна сестра, чи не дуже ти вже і  “духовний”. І це впливає на ставлення інших до тебе та на можливості просуватися вгору в їхній ієрархії. Статус старійшини – це авторитет, він зі сцени виступає, проповідує, до нього можна прийти з питанням, за порадою.

Так-от, прийшли вони вдруге до мене в гості, і втретє. І якось спитали, чи не хочу я відвідати їхнє зібрання. Знову ж таки, у своїй наївності та відкритості, я зважився і погодився – мене ж там не з’їдять, люди культурні, все класно. Так і почав час від часу приходити на зібрання, іноді пропускаючи, це взагалі ніяк не контролюється – “повна свобода дій”. І з часом ти втягуєшся, навіть не так в релігію, як в середовище, починаєш жити спільним життям зі спільнотою цих людей.

Ось це і затягує – спільність, комунікація, дружність, потреба в інших. Це закручує. І ніби все повільно, аж ось – у тебе щосереди відбуваються зібрання, і ти коригуєш свій графік під ці зібрання, щоб по максимуму не пропускати.

Свідки Єгови,фото: en.wikipedia.org

Хрещення

Спершу ти стаєш неохрещеним вісником (хто ще не хрестився, але вже проповідує). Якщо ходити я почав десь в грудні 2007 року, то хрестився – 27 березня 2010-го. Коли тебе хрестять, тобто приймають до лав організації, ти нічого з ними не підписуєш. А потім хрестишся – і все, ти офіційний член організації – брат/сестра. Тобі ставлять тільки два питання:

• Чи ти присвятив себе Богу?
• І чи визнаєш ти тепер, що належиш до організації, керованої Богом та Святим Духом?*

*Щоправда, з 2018 року з останнього питання прибрали згадку про Святого Духа

Складно знайти подібну спільноту за інтересами, в якій стільки часу проводиш у спілкуванні з іншими людьми. Особливо сильно це цінують літні люди, пенсіонери, яким ні з ким буває проводити свій вільний час. І молоді люди втягуються, атмосфера дуже сприяє: тебе ж бо нахвалюють, цінують, відзначають, можуть на проповіді спитати щось по тексту “Біблії”, мовляв, о, як гарно, молодець, працюєш над собою, знаєш щось правдиве.

Обставини

Але як і чому я взагалі туди потрапив. Я зрозумів це тільки після кількох років самоаналізу. Тоді, коли я був студентом, у мене була досить скрутна життєва ситуація. Я лишився без підтримки родичів, близьких, рідних. Навчався ж тоді у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності, той самий “пожежний” університет на Клепарівській.

Мав свою квартиру у Львові. І вже студентом я розумів, що потрапити на якесь хороше місце після розподілу наприкінці навчання мені не вдасться. За університетським розподілом мені б довелося винаймати собі житло десь в іншій області. Що виглядало доволі сумнівно в плані реалізації, враховуючи ту зарплатню, яка в мене була б. Та і майбутнього за цим фахом я взагалі не бачив. І що життя у мене щось не дуже клеїться.

А тут така альтернатива: Рай, Воскресіння, все решта. Виглядає правдиво. І людина сама себе обманює. І я почав себе обманювати, повівся на цю гарну картинку.

Бути Свідком Єгови

Ось я повноцінно увійшов в організацію, 2010 рік, став хрещеним вісником, почав проповідувати, знайшов роботу, міг вже себе повністю забезпечувати. Як це виглядає, коли ти Свідок Єгови? Ну, загалом, плюс-мінус, – все, як і у звичайних людей, тільки власний вільний час витрачаєш не на перегляд телевізора, не на сім’ю, а ввечері, скажімо, можеш вийти, щоб проповідувати. Ходити від квартири до квартири. Відвідати зібрання. Годин 10-13 в місяць я в цілому й проповідував.

Підсвідомо всі прекрасно розуміють, що 5-7 годин – цього замало. Тобі цього ніколи не скажуть, але ти швидко второпаєш. Це називається “безструктурне управління”. Тебе так обробляють, що ти прекрасно розумієш, як і що можна, а що і як – ні. Непрописані правила, і все побудовано так, щоб вони працювали на всіх рівнях. Зібрання здебільшого відбувались двічі на тиждень: на них ми співали пісні, читали “Вартову башту”, слухали виступи, проповіді старійшин або служителів зібрання.

Свідки Єгови, фото: belsat.eu

Ієрархія-2

До речі, щодо внутрішньої ієрархії. Є ще служителі зібрання – вони підносять на зборах мікрофони, керують звуковою апаратурою, виконують інші завдання старійшин,  проповідують в статусі вісника чи піонера. І це вже якийсь вищий статус – ти на видному місці, з мікрофоном, модеруєш, відповідаєш за щось, маєш можливість готувати промови зі сцени. Далі йдуть старійшини, які відповідають за зібрання (або збір). Кожен такий збір містить приблизно 60-120 осіб, всередині збір також може ділитися на кілька груп, за кожну з яких відповідає свій старійшина.

Збори ж групують за місцем проживання, прив’язуючи до одного району. Також ще є районний наглядач, який не належить жодному зібранню, він навпаки, курсує між зібраннями, контролює звітність старійшин, також виголошує промови, словом, слідкує за духовністю районних зборів.

Всі вони, до речі, також по-своєму заручники цієї системи. В старійшин, наприклад, є свої плани промов, структурно затверджені організацією “зверху”. Обов’язкові для виголошення уривки чи вірші, скільки, в якій кількості, – все  пронумеровано пунктами. Спершу ж, коли тільки починаєш відвідувати збори, виглядає так, ніби люди самі проявляють ініціативу, готуються, розвиваються. А по факту – все йде за планом, навіть не їхнім, все, що мають сказати зі сцени – і все, що вони скажуть. І все в рамках “вчення організації”, само собою.

Зібрання відбуваються в спеціальних приміщеннях під назвою Зал Царства Свідків Єгови. Утримуються ці приміщення коштом того самого місцевого збору. Ніхто нікого не примушує сплачувати бодай мінімальну “десятину”, однак фінансів завжди вистачає – в  кожному залі стоїть скринька для пожертв – “ненав’язливо” так, на видноті. Кожне таке зібрання має свою назву, старійшин та чітко окреслену територію, на яку не має права заходити свідок збору з іншого району. Буває, що комусь надокучає проповідувати лише на “своїй” території. І він заходить на “чужу”. То можуть потім насварити, якщо помітять це “вторгнення”.

І це навмисно ось так зроблено: старійшинам легше контролювати, хто що робить. Кожною територією збору кружляють, проповідуючи, свої “територіальні” вісники.

І якщо ти щось не так зробиш, то “нагорі” про це знатимуть. Я відвідував зібрання під назвою “Сихів Західний”. Наше зібрання налічувало 120 осіб. На Сихові – це триповерхова будівля на п’ять залів. Подібні приміщення називають Комплексом Залів Царства. І конкретно цей комплекс на той час відвідували 21 окреме зібрання.

Ескапізм

Спершу – мені було дуже комфортно. Це як своєрідний клуб за інтересами. Вся нова інформація, нова “Біблія”, історичні нюанси, старовинні джерела, наукові праці, теологічні дослідження, спільне вивчення, відчуття єдності та розуміння – це, в принципі, дуже цікаво. І виглядає все дуже добре. Всередині, само собою, і “нагорі” відбуваються речі, які прямо суперечать публічно декларованим постулатам самої секти. Але ти ніколи не побачиш чогось подібного ззовні, на “загальному” рівні. Ззовні все виглядає цивілізовано та правильно. А от щодо віри.

З моїм початковим атеїстичним світоглядом, але так – я повірив. “Повірив” далеко не одразу й аналізуючи себе через роки потому, зрозумів, що ніколи абсолютно, повністю й віддано я таки не вірив. Це все самопереконання, самонавіювання. От чому людина вірить, якщо розібратися? Щоб зрозуміти це, кожен має самостійно зануритись в себе і вже там – розібратися в собі. Дослідити. В мене це було спробою задурити самого себе – от “хочу” я вірити. І сам себе всередині переконую, що маю повірити, треба повірити, що я повірю, повірив, що вірю вже.

Вони ж вірять всі, так? То, може, то зі мною щось не так? То мені чогось бракує? Не вистачає “духовності”, наприклад? Чому вони так правильно вірять? Відкрито, впевнено, безоглядно. А мені як так само сильно повірити? Що вони для цього роблять? Чому мені не виходить так само? Грішник я. Треба все робити краще і більше: більше читати Біблію, краще молитися, віддаватися Богу і проповідувати. Так я й робив.

Але з часом, вже аналізуючи себе після виходу з організації, я зрозумів, що ніколи по-справжньому й абсолютно щиро справді не вірив, не зміг повірити, а завжди займався самонавіюванням. Я самовіддано й щиро займався самообманом. Це коли сам собі промиваєш мізки.

Друге просвітлення

Я ніяк не можу пригадати, з чого саме це все почалось. Коли саме почав замислюватись, що щось тут не так? Як відбувався цей процес на початкових стадіях?  Десь в районі 2013 року, здається. Не так уже й довго я там перебував. І мені цей вихід минувся доволі легко, зважаючи на характер тоталітарних сект. Бо здебільшого це буває складно й проблематично, щоб вийти сухим із води. Й обернутись все може ще більшою життєвою катастрофою. А мені ще дуже пощастило.

Коли ти постійно там, всередині, в якийсь момент справді починаєш помічати якусь явну штучність всього, що відбувається. Наприклад, сповідь старійшині вважається глибоко конфіденційною, однак весь час виникає стійке враження, на рівні відчуттів, що про твої гріхи знає не тільки він один, а ледь не все зібрання. У старійшин же часто є дружини. Їх ще жартома називають “сестрійшинами”. Так-от, приходить старійшина додому, та й ділиться з дружиною всім, про що довідався, а та у свою чергу ще комусь переповість і ось вона – секретність й Тайна Покаяння.

Свідки Єгови, джерело фото: icocnews.ru

Або цей звіт, який може бачити тільки старійшина: твої години, успіхи, вся твоя “духовність”. Але ж ось ставлення інших людей, яке проявляється в поведінці, міняється і залежить від тих ідеалів, яких “має” дотримуватися кожен. Хоча кому звідки знати, наскільки годин перший “духовніший” від другого? А таке враження, ніби всі насправді знають, наскільки ти “духовний”, якщо міряти цими ж звітами й у годинах.

І з часом я почав читати відступницьку літературу. За вченням свідків, це легко можна знайти у їхній переписаній “Біблії”, Ісус після своєї смерті збирається лишити когось собі на тимчасову заміну, хто б забезпечував його послідовників духовною поживою. І цим “вірним та розсудливим рабом” став Керівний орган Свідків Єгови.

А духовною їжею – вся оця єресь їхня, пропаганда, журнали, листівки. В цей орган входить “мала група помазаників Ісуса”, зараз їх вісім, здається, і разом вони керують всією організацією, центр якої – Уорвік, штат Нью-Йорк, США. Після смерті якогось керівника, до речі, вони розсудливо вирішили, що краще керувати “парламентом”.

Атеїстичне дисидентство

Ще був такий цікавий прецедент, у 1980 році у “відступництво” пішов Реймонд Френц, один з цих керівників, якому вся ця фальш настільки набридла, що він вийшов зі свідків і написав книжку “Криза совісті“. Його настільки заїло сумління, що він детально розписав, як там все всередині відбувається й що ані Христом, ані Єговою там навіть не пахне.

Це найпопулярніша книга серед відступників. Коли хтось починає сумніватися в істинності вчення, переважно починають з читання саме цієї книжки. Така собі внутрішня дисидентська література, а з часом почали з’являтись тематичні форуми, сайти. І коли я почав читати цю літературу, увійшов у це все, то зрозумів, на підсвідомому рівні точно, що цей процес неодмінно зруйнує мою тодішню “віру”. Я молився, щоб це забути, уявляєш, цілком серйозно. І таке бувало.

І це не дивно, якщо уявити ситуацію в усій її потворності: щотижня як мінімум тобі на регулярній основі добряче промивають мізки, а то й двічі. Ти весь час читаєш їхню літературу, журнали, “Біблію”, спілкуєшся з іншими свідками, проповідуєш. Думаєш про це, молишся, запам’ятовуєш, перекроюєшся. Тобто ти фактично весь свій вільний час перебуваєш в цьому потоці й інші свідки своїми розмовами тільки закріплюють це у тобі. І якщо людину постійно цим бомбардувати, вона натурально зомбується. Це дуже глибоко входить в голову. Я справді боявся, коли молився, що втрачу цю “віру”.

Секта

А було ще, пригадую, вивчали ми “Вартову башту” на недільному зібранні. До слова, є журнали для внутрішнього вивчення, які можна глянути лише на сайті в електронному вигляді. А є для зовнішнього розповсюдження. І це відносно новий “поділ”, а не якась автентична традиція. Просто якось вони подумали-подумали й зрозуміли, що не всі матеріали слід розносити “звичайним” людям, бо вони ось так одразу “неправильно” можуть все зрозуміти.

Тобто подумають, і справедливо подумають, що взагалі щось із цими свідками не так. Бо такі матеріали читаються геть інакше, коли ти вже міцно й давно “всередині”. Що вкотре та зайвий раз вказує нам на їхнє справжнє обличчя. Адже кожна секта має свою мову, свою термінологію, невідому пересічному громадянину.

А я ж термінологію знав, але, читаючи той матеріал, для внутрішнього вивчення, якось по-новому замислився. В тексті обґрунтовувалась істинність влади керівної верхівки свідків. Якраз той момент, де Ісус назначає тих, того “раба”, хто після смерті Христа духовно усіх годуватиме. І вся стаття тримається на цьому: яка ж у нас чудова організація, хто ж цей “вірний раб”, хто ж так уважно дбає про нас?

І настільки мене від цього нудило, оця пряма й відверта пропаганда, що я олівцем почав відзначати уривки, в яких підкреслювалась влада Керівного органу. Я нарахував 40 підкреслень. І далі почав помічати, що ледь не в кожному матеріалі подібні пасажі трапляються. Іноді – раз чи два. Іноді – ось стільки, 40.

І я зрозумів тоді, що нас просто зомбували, головне – це влада, влада, влада. Вони часто порівнюють свою організацію з Ноєвим ковчегом. Мовляв,коли двері ковчегу зачинилися в нього вже не увійти, не врятуватися невірним. Але й врятованим з нього також нікуди не можна дітися.

Тим часом, я продовжував своє відступництво. Почав досліджувати різні джерела, читати наукову літературу, класичну Біблію. Буквально відучувати себе від їхнього способу мислення. Як від глибоко вкоріненої звички.

Єдине, що можна сказати про них хорошого – вони прищеплюють людям доволі здорові сімейні цінності. І якщо їх дотримуватись, а діяло це так само на рівні безпрограшної пропаганди, то можна справді вважати себе адекватним сім’янином. От зараз у мене сім’я, дружина, дитина нещодавно з’явилася, і розуміння, як ставитись до них, взаємодіяти з ними в побуті, дбати, розвиватися, відвідувати культурні заходи, разом проводити час – це те позитивне, що залишилось в мене від досвіду перебування між Свідків Єгови, що я вирішив з себе не викидати.

Свідки Єгови, фото: risu.org.ua

Шантаж

І щастя, що в мене сім’я з’явилась поза цією спільнотою, а не всередині. Поширена практика – руйнувати родини тих, хто виходить. Як це працює? Зустрічатись радять тільки з кимось, хто також з організації, не говорячи вже про одруження. Навертати всіх своїх родичів, знайомих, друзів – тільки таке і вітається. І неодноразово траплялись випадки, коли хтось із подружжя, чоловік чи дружина, прозрівав/ла, що відбувається. Але рідко коли це спрацьовує з обома одночасно.

А тільки натякнеш своїй половинці, що з організацією щось не так – вона/він “здасть” керівному органу. А ті можуть “відсторонити” невірного від спілкування з його дітьми, наприклад. Не по закону, а за внутрішніми правилами. Це називається “відсторонення відступників від спілкування“. Просто починається тиха внутрішня війна з тими, хто почав сумніватися й відступати. Свідки ігнорують невірного, доки він не навернеться знову. А як ні – розлучення і ще одна розвалена сім’я. Складний такий вибір. І так розвалилося безліч сімей.

А якщо це діти, які опираються тиску батьків-свідків, то “нормально” з ними не спілкуватися ні на які теми, крім побутових. Підкреслено ігнорувати. Виповнилось 18 років – вигнати з дому. Пригадую, вже після виходу, на одному з тематичних форумів спілкувався з хлопцем, йому років 20 десь, може менше, в якого вся родина – свідки. А він от почав сумніватися.

Вступив до університету, переїхавши навчатись в інше місто, і там, закономірно, – інше середовище, інша оптика, якої він не міг отримати вдома. І все, вірити у їхнє вчення так само віддано й сліпо – вже неможливо. І я його всіляко відмовляв говорити з батьками на цю тему. І мені це, на щастя, вдалося. Бо вони ж оплачують його навчання. Вся родина – свідки, він для них – “ще дитина”, а як свідки можуть чинити навіть з найближчими, якщо стоятиме вибір між ними й словом церкви – сумна, взагалі-то, статистика. Хай краще удаватиме, що далі вірить, доки це можливо, доки не стане самостійним, бо заїкнеться він, що в чомусь сумнівається, – все, ані освіти, ані підтримки родини.

Варто лише запідозрити хоча б якесь інакодумство – і тебе вмить починають прискіпливіше пильнувати. Я от якось сказав, що було б непогано не тільки притчі людям розповідати, а й логіці вчити, наприклад. І все, після цього одразу мав профілактичну роботу зі старійшинами.

Свідки Єгови, фото: monitor-press.info

А людям то все, направду, взагалі непотрібно, мислив тоді я все більше. Якось ми проповідували в селах. І от починаєш там якійсь бабусі пояснювати, розповідати, що ось воно християнство, але “більш правильне та правдиве, ніж інші”, що не на хресті Ісуса розіп’яли, а на стовпі. І це ось істина. Відмінність. Але в глибині душі розумієш, що пересічних людей не цікавлять такі доктринальні відмінності. Розумієш, що це аж ніяк не впливає на їхнє буденне життя.

Правда. “Як давно ти в правді?”, – часто запитують свідки один в одного, маючи на увазі, коли ти пізнав істину по вченням їхньої організації. Всі інші люди, звичайно ж, хто не з ними, правди не знають, не можуть знати.

“Вихід”

А я ж просто перестав відвідувати зібрання, здавати звіти, проявляти будь-яку активність. Зник. Почав жити своїм власним життям, позбуваючись їхнього впливу. Якось мене ще помітили на вулиці з незнайомою їм дівчиною, яка не зі свідків. І тільки через рік моєї пасивності мене викликали до старійшин. Бо важелів впливу на мене як таких не було.

Спершу я ігнорував їхні запрошення, аж доки мені не зателефонували з анонімного номера. Мовляв, брате Дмитре, це брат Іван, ми тут помітили, що ти не хочеш йти на правовий комітет, тому вирішили тобі подзвонити. Я зрозумів, що вони планують провести це “судове засідання” телефоном і погодився прийти. Раз вже так, я хотів їм в очі подивитися, наживо поговорити.

І от, зібрався комітет. І скінчився – хвилин за 10. Хоча тривають такі речі зазвичай довше. Просто я тоді був доволі чесним і одразу їх попередив, що записуватиму розмову на диктофон. Їм це не дуже сподобалося, але нічого вдіяти вони вже не могли. Спитали, чи я визнаю, що організація Свідки Єгови керована Богом? Чи вважаєш ти себе свідком Єгови? І так далі. Я розсміявся, мовляв, про що ви взагалі говорите? Ти ж хрестився, говорили вони, давав обітницю. Вибачте, відповів я, але це було найбільшою помилкою мого життя, про яку досі шкодую. На цьому все і завершилось.

Приблизно 365 днів – ось скільки часу вартував мені вихід з цієї секти. Однак за цей рік я встиг заново стати атеїстом, тепер уже блискуче орієнтуючись у Святому Письмі. Щодня впродовж того року я приходив з роботи й цілеспрямовано читав книжки, які допомагали мені позбутися цього сектантського світогляду. Мене стільки років цим вантажили, що навіть коли давно розумієш, осмислюєш і усвідомлюєш, що вся ця їхня ідеологія – це неправда, ти все одно відчуватимеш сором, страх і провину за свої вчинки, за цю “зраду”.

“Якщо в тебе проблеми з Богом, в цьому тобі допоможе тільки твій наставник. Якщо в тебе проблеми з наставником, навіть Бог тобі в цьому помогти безсилий“. Ось коротка суть цієї секти. Можна сумніватися в усьому, навіть в чомусь “вищому”, але тільки не у владі “раба вірного”.

Просвітницький стартап чи “релігійна схема”?

То в чому зиск? Гроші. Але потім, спочатку ідея полягала дещо в іншому. 1878 року американець Чарльз Рассел організував релігійну групу під назвою “Дослідники Біблії”, яка складалася з шести осіб. Гурток збирався, просто щоб вивчати Святе Письмо. Далі це все організовувалось як друкарня, яка під керівництвом Рассела почала друкувати літературу релігійного характеру. А розносили її добровольці, пропонуючи потенційним читачам “підтримати” їхнє благе діло.

Чарльз Рассел, фото: fineartamerica.com

Так воно й розвивалось, спершу справді більш ідейно, а потім все пішло у бізнес. Вісники, яким і я був, купували в цієї друкарні певну кількість літератури по собівартості. А потім “продавали” їх дорожче, звісно, нікого не змушуючи платити, але люди часто платили самі, добровільно. Ідеальна схема, адже платити “кур’єрам” також не треба було: регулярні пожертвування, безкоштовне розповсюдження, безкоштовна праця. І це десь середина ХХ століття.

Зараз, наприклад, працює ще одна схема. По всій планеті вся нерухомість свідків будується і доглядається за добровільні пожертвування. Однак жодна з цих спільнот, чиїм коштом це будується та утримується, не володіє правом власності. Тому часто ця нерухомість продається, купується, будується нова, і так – по колу.

Багато чого тримається на схожих схемах та пожертвуваннях. Можу згадати історію, трохи іншого формату, хоча стабільно раз на рік приблизно щось подібне трапляється. Одна пенсіонерка переписала свою квартиру на Свідків, а не лишила синові, бо він “не заслужив”. Мало уваги їй приділяв, а свідки вміють дарувати увагу. І обіцяти: що за таку пожертву Бог її благословить, вона врятується і все таке інше.

P.S.

Що цікаво, засновник Свідків, пастор Чарлз Расселл, відвідав Україну з біблійною промовою ще в далекому 1891 році. Українці, мігруючи до Америки, переймали тамтешні норми, утворювали тематичні україномовні групи, навіть везли набуті практики додому, якщо поверталися. У Львові ж Перший конгрес Дослідників Біблії відбувся 1928 року.

В період СРСР спільноту свідків всіляко переслідували, тиск послабився лише у 1980-их роках. А з незалежністю України Свідків визнали релігійною організацію і того ж року свій перший Конгрес в новій Україні вони провели у тому ж Львові. Всеукраїнський філіал Свідків Єгови, до слова, розташований в Брюховичах. Бо “зайти” на територію України з Європи було куди легше, аніж зі сходу. Та й вся література приходить з Німеччини: спершу в Брюховичі, далі ділиться на менші партії – і всією країною.

Протягом останніх років приріст нових “вірян” відбувається тільки в країнах Африки. У всіх інших країнах – впевнене й стабільне спадання. Нові люди більше не приходять і навряд приходитимуть. Тому організація  зосередилась на тому, аби зберегти тих, хто лишився. І поповнюють лави свідків здебільшого їхні діти: бувають-бо свідки в 4-му чи 5-му поколіннях.