У середу, 26 лютого, Кабмін призначив Олену Богдан головою Держслужби з етнополітики та свободи совісті, яка за результатами скандального конкурсу на цю посаду зайняла лише третє місце.
Про це повідомив у Facebook переможець конкурсу і фаворит релігійної спільноти Андрій Юраш. Нижче наводимо публікацію у повному обсязі.
Читайте також: Офіс президента не хоче призначення Юраша головою Держетнополітики – екснардеп
Тук-тук! Русмір знову заглядає у наші вікна!
Однак мене не залишає чітке та переконливе відчуття моєї власної перемоги у цьому тривалому процесі протистояння Русміру і його адептам.
Чому, я впевнений, що переміг?
– Переміг, беручи участь у процесах здобуття Томосу – як одного з найбільших досягнень України доби її незалежності…
– Переміг, змагаючись і реалізувавши ідею створення незалежної Служби з етнополітики та свободи совісті…
– Перемагав ворогів України на всіх міжнародних майданчиках – в ООН, Раді Європи, ОБСЕ, ЄС, десятках конференцій і зустрічей, присвячених питанням захисту прав релігійних організацій і нацменшин…
– Переміг за кількістю балів у першому конкурсі на голову Служби…
– Переміг у новооголошеному другому конкурсі. Цікавою буде паралель зі спортом. Добігаєш першим на фініш, а суддя каже: ні, я вручаю золоту медаль переможця людині, яка прибігла третьою, бо це моє рішення, бо людина бігла рівно, тихо, спокійно. А ви бігли і розмахували руками, а ще у вас синя футболка, а я люблю, щоб футболки були білими… Чи не так, товаришу міністре культури і спорту?
Читайте також: Кейс Юраша: Держетнополітики очікує на призначення керівника
Але попри це, розумію: виконано одне із замовлень Путіна і Московського Патріархату. Мене не допущено до керівництва стратегічно важливим органом, хоч я долучився до його відновлення, зробив все можливе, щоб довести його потребу і логічність!
Андрій Юраш
Шкода, але доведеться констатувати головних жертв цієї, без перебільшення, злочинної оборудки:
1) Олена Богдан, яка, як агностик, буде змушена співпрацювати з чужими їй за духом релігійними організаціями;
2) самі релігійні організації, які знову входять у зону безумної турбулентності і нерозуміння з боку відповідальних осіб держави;
3) організації нацменшин, чия думка взагалі проігнорована і які залишені напризволяще;
4) але головний реципієнт і жертва свавілля – УКРАЇНА, наша з вами Держава, яку переділюють вчергове войовничі неуки і шарлатани, які нічого не розуміють у тих сферах, якими їм визначено опікуватися!
А товариші Трофімов, Бородянський та “іже с німі”, які маскуються під прогресистів і “рівновіддалених”, насправді є нікчемними виконавцями чужої волі, послаблюючи Україну нефахівцями і людьми “від сохи” на всіх ключових стратегічних напрямках.
Читайте також: Юраш назвав “повністю програшною” ставку “Слуги народу” на РПЦ в Україні
Так довго тривати не може! І ці таваріщі ніколи не зможуть здолати органічного незалежного поступу України. Не допоможе ні відверто слабке та підлабузницьке оточення, що співає дифірамби, ні колаборанти, які були при кожному режимі, і які й зараз масово “повалили” підтримувати проросійський тренд, створюючи “зону комфорту” виконавцям забаганок Москви і намагаючись підсилювати тих, хто був призначений в ролі інструмента реалізації волі ляльководів з РусМіра.
Замаскувати все це “рівновіддаленністю” чи цинічною філософською відстороненістю не вийде: бо підлість, брехня і обґрунтування зради – це така ж зрада! Пам’ятайте ті, хто все це придумали і підсунули Бородянському “механізм”, який приречений на швидку поломку.
Але не треба думати, що я залишу цю ділянку, яка є основною і пріоритетною у боротьбі за релігійну незалежність, справжню свободу релігійного самовизначення, гідність і можливості самозреалізування кожної етнічної спільноти у нашій Державі.
Господь і Україна завжди в моєму серці!
Я продовжу боротьбу і системну роботу як на міжнародній арені, так і в Україні. Бо такою є моя МІСІЯ.
А на завершення найголовніше:
Боротися, попри все, було – неоціненно потрібно! Бо ця боротьба подарувала мені дві речі, які ні за які гроші й ніде не можна купити:
- по-перше, це відчуття власної гідності;
- а, по-друге, це розуміння, що маєш сотні і тисячі друзів та однодумців, які в тебе вірять, допомагають і покладають сподівання.
Цих сподівань ні за що не можна було зрадити.
Усім вам, хто мені сприяв і мене надихав, – доземний уклін і подяка!
Не зневірюйтесь! Ми приречені на ПЕРЕМОГУ!
