Зустріч Православних Церков, що проходила 26 лютого в столиці Йорданії Аммані за закритими дверима, відбулася. Попри наміри організаторів зібрати якомога більше делегацій, на зустріч прибули лише четверо Предстоятелів із 15 помісних Церков. На ній, як відомо із попереднього прес-релізу, обговорювали українське питання – надання Православній Церкві України статусу автокефальної. Без запрошення останньої.
Видання ua.news запитало думку в експерта, члена Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій Ростислава Павленка, якими мотивами керувалися ініціатори зібрання, чи досягли вони своїх намірів та яких наслідків очікувати від Амманської зустрічі.
Ростислав Павленко
– Пане Ростиславе, вітаємо вас. Прокоментуйте, будь-ласка, наміри Амманської зустрічі? Яку мету вона переслідує?
– Цю зустріч оголосив Патріарх Єрусалимський Феофіл ІІІ, але як оголосив? Перебуваючи в Росії, під час вручення йому премії. І в контексті того, що, мовляв, треба дослухатися до позиції усіх Церков. Читаємо в дужках – до Російської також.
Ініціативу було сприйнято у Православному світі як такий собі варіант підтримати відому позицію Російської Православної Церкви. Те, що абсолютна більшість із 15 помісних Церков не прислали туди представництва найвищого рівня, а нам відомо лише про чотирьох Предстоятелів Церков та дві делегації, свідчить про те, що ця позиція не знайшла підтримки.
Читайте також: Митрополит Онуфрій в Аммані продемонстрував “канонічну шизофренію” – релігієзнавець
Можна вже констатувати, що які би там промови не звучали і які б тези не озвучувалися, спроби зібрати певне “повстання” проти Вселенського Патріарха з боку Патріарха Московського провалилися.
– З огляду на це, наскільки легітимними можуть бути рішення такої зустрічі та чи будуть вони взагалі?
– Це називається красивою фразою “братерська зустріч” і власне це певний обмін думками представників окремих Церков. Знову ж таки, їх разом 15, вони незалежні, і звичайно – рівні. Вони можуть зустрічатися, говорити між собою, але жодного офіційного, формального, тим більше обов’язкового статусу подібні зустрічі та розмови не мають.
Тож бачимо, що спроба утворити такий собі “анти-константинопольський фронт” з боку Москви провалена. Відбувся обмін думками між представниками різних Церков.
– Які можливі наслідки цієї події для ПЦУ та міжцерковних відносин?
– Головний наслідок в тому, що спроба підірвати авторитет Вселенського Патріарха провалена. Це, мабуть, найбільший наслідок і висновок з цієї зустрічі. Щодо чого б вони не збиралися і про що б не говорили, ніякого впливу на Всеправославне життя це не матиме.
КожнаЦерква для себе вирішуватиме питання в тому числі і відносно визнання автокефалії Православної Церкви України. Ми бачимо, що визнання є досить швидким. Пам’ятаємо, що у свій час Московська Церква більше ста років чекала визнання з боку Константинополя. А після цього ще років 5-7 минуло, поки її почали визнавати інші Церкви.
У нас, як бачимо, все відбувається досить швидко. Власне в рік надання Томосу про автокефалію, що засвідчував незалежність Української Церкви, дві помісні Церкви – Елладська та Александрійська визнали ПЦУ і процес йде далі в цьому напрямку. Думаю, що скоро матимемо гарні новини на цьому фронті.
– Яка роль, на ваш погляд, митрополита Онуфрія на цій нараді?
– В Статуті і Російської Православної Церкви, і в Української Православної Церкви в єдності з Московським Патріархатом прямо і недвозначно написано: УПЦ МП є складовою частиною РПЦ. Відтак митрополит Онуфрій є ієрархом Російської Православної Церкви. Очевидно, в цьому статусі він там і перебуває.
Читайте також: Митрополит Онуфрій визнав, що РПЦвУ є частиною Московського Патріархату
Більше того, він є членом Синоду РПЦ. Власне в тому статусі його сприймають в інших православних Церквах і в тому статусі він перебуває в делегації Московського Патріархату в Аммані.
– Виходить так, що українське питання обговорюють без України?
– А також без Константинополя і без усіх інших Церков, які відмовились відвідувати цю зустріч. Тому вони можуть обговорювати будь-які питання, і світські, і богословські, але це не має ніякого значення.
Всеправославні собори, наради та подібні заходи має право скликати Вселенський Патріарх як перший за честю у Православному світі.
– Чи посилить цей захід розкол між Константинополем та РПЦ? Навіть якщо не розкол, то принаймні напругу, що існує між Церквами, через українську автокефалію?
– Я б не називав це розколом. Набагато коректніше говорити про самоізоляцію. Тому що це Російська Православна Церква розірвала спілкування з Вселенським Патріархатом, з Александрійською та Елладською Церквами.
Саме цим Московська Церква погрожує й іншим Церквам, які мають намір визнати українську автокефалію. Але ж зворотних дій не було. Усі зазначені Церкви вважають себе в євхаристичній комунікації з РПЦ і не виставляють жодних обмежень щодо вірян цієї Церкви. Тому все-таки це односторонні спроби Москви звернути на себе увагу.
Я вважаю, що погляди ієрархів інших Церков приблизно такі: коли Москва зрозуміє безперспективність такої ізоляціоністської поведінки, вона шукатиме можливості для компромісу.
– Як ви прокоментуєте слова представників МП про те, що на помісні Церкви тиснув Держдепартамент США, саме тому більшість не приїхала на зустріч?
– Я би прокоментував це словами з відомої пісні Володимира Висоцького: “Это все придумал Черчилль в восемьнадцатом году”. Розмови про Держдеп, чи “руку Заходу”, чи щось подібне – це все тхне такою пропагандою з середини минулого століття, що воно не вартує якихось серйозних коментарів.
Є дуже чітка позиція більшості Православних Церков. Є затверджені ще на Вселенських Соборах і традицією закріплені прерогативи Вселенського Патріархату, в тому числі відносно надання автокефалій. Зрештою автокефалія Московської Церкви у свій час так само була вперше визнана саме Вселенським Патріархатом, а потім уже пішли визнання з боку інших.
Тому усі ці розмови – вони від лукавого і питання лише в тому, скільки ще РПЦ буде вдавати з себе альтернативний центр, а коли вона нарешті повернеться до нормального спілкування із рештою Православного світу.
