26 лютого у столиці Йорданського Хашимітського Королівства Аммані відбулася зустріч предстоятелів 4 автокефальних православних церков — Єрусалимської, Російської, Сербської, Чеських земель і Словаччини, за участі менш представницьких делегацій ще двох — Румунської та Польської.
І є така даність: інформації про цю зустріч дуже мало, хоч по крупинках збирай. Відомо лише, що напередодні, 19 лютого, Патріарх Єрусалимський Феофіл звернувся до Предстоятелів Помісних Православних Церков з листом, в якому повідомив про подробиці майбутнього заходу: “Ця зустріч являтиме собою не офіційний Синаксис (зустріч Предстоятелів), а братську зустріч, де буде відкрито діалог про виклики, перед якими стоїть православна громада в цей кризовий час”.
Укрінформ запитав у релігійних експертів: що насправді відбулося в Аммані, які наслідки цієї зустрічі, в першу чергу, для України, а також, як на сьогодні просувається процес визнання ПЦУ — які дають прогнози?
Дмитро Горєвой, директор Центру релігійної безпеки:
“Жодних наслідків для ПЦУ немає. Московський сценарій в Аммані не реалізувався”
— Цю зустріч де-юре зорганізував патріарх Єрусалимський Феофіл III , а де-факто — Росія. Про намір зібратися в Аммані стало відомо ще під час поїздки Феофіла III до Москви на день народження Московського патріарха Кіріла. Там Єрусалимський патріарх зустрічався з Путіним. Там він отримав премію від наближеного до РПЦ і влади Фонду єдності православних народів. Про яку суму йдеться — достеменно невідомо. Але минулого разу таку ж премію отримав патріарх Сербський Іриней — 250 тисяч доларів. Тож є підстави вважати, що це міг бути чистої води хабар.
Чого добивалася Москва? Засудження Вселенського патріарха Варфоломія та Православної Церкви України. Вони думали, що в Амман приїдуть, якщо не всі, то переважна більшість церков. І на такому колективному зібранні засудити надання Автокефалії Україні та проголосивши ПЦУ розкольниками. Що ж, Московські наміри зазнали краху. Чому? Ну, по-перше, широкого представництва церков на цій зустрічі не було: із п’ятнадцяти настоятелів автокефальних церков до Амману приїхали тільки чотири — Московський, Єрусалимський і Сербський патріархи, очільник малочисельної церкви Чехії, а також спостерігачі (не настоятелі!) від Румунської та Польської церков. А інші навіть на рівні спостерігачів категорично відмовилися брати участь.
По-друге, фінальне комюніке — дуже слабке. В цьому документі Україна не засуджується, а йдеться про те, що, мовляв, поточна ситуація в Україні вимагає всеправославного консенсусу. Тобто в тексті немає жодної коми стосовно засудження ПЦУ чи надання їй Томосу.
Ну, і, по-третє, цю зустріч можна розглядати в якості чергової спроби (а таких було чимало) посунути Варфоломія. Однак Кіріл марно старається, адже він усе одно не зможе посісти крісло Вселенського патріарха. Чому? А тому що по честі є мо-лод-шим. Після Варфоломія йде Олександрійський патріарх Феодор II. До слова, коли Москва розірвала стосунки з Константинополем, то сподівалася знайти підтримку в Олександрійській православній церкві. Феодору II співали дифірамби, а богослови взялися вибудовували цілі канонічні теорії, мовляв, що головним в історії православ’я є все ж таки Олександрійський патріарх. Але й тут їх спіткало розчарування – Олександрійський патріарх визнав ПЦУ. І як тільки це сталося, то Москва одразу ж по-іншому заспівала: ні-ні, насправді головний саме Єрусалимський патріарх. А що скаже Москва, коли Єрусалимський патріарх також визнає ПЦУ?.. Очевидно, не важко передбачити їхню наступну політику і риторику. Отже, станом на зараз жодних наслідків для ПЦУ немає. Московський сценарій в Аммані не реалізувався.
А от яка наступна церква визнає ПЦУ… Важко робити прогнози, тому що багато аналітиків та спостерігачів очікували, що наступною стане Румунська церква, адже вона немає жодних богословських і канонічних претензій щодо ПЦУ, окрім, звісно, певних інтересів, приміром, щодо забезпечення прав румуномовного населення Буковини. То що маємо? Де-факто Румунська православна церква не проти автокефалії, але одне важливе “але”: після повного об’єднання ПЦУ та УПЦ (МП), тобто для всієї Православної Церкви в Україні, а не тільки її частини. Варто розуміти, що кожна церква має свої інтереси. І оцей український випадок — це можливість для них виторгувати собі якісь преференції.
Ілля Бєй, релігійний публіцист, богослов, перекладач:
“В Аммані Кіріла заскочив великий пшик. А отже російське телебачення має додаткові приводи розповідати, що “ вокруґ враґи”
— Туди поїхали в першу чергу ті, кому щось треба від Московського Патріархату. Сербській Церкві потрібна підтримка Москви щодо Македонії та Чорногорії, Польська Церква хоче захиститися від примари українізації (бо тут значний відсоток віруючих складають українці). Румунська Церква має значний інтерес щодо Молдавії, «Чехословацька» – хоче захиститися від самої Москви. Адже, прикриваючись словами амманської резолюції щодо ставропігій та ніби маючи на увазі Константинопольський патріархат, митрополит Ростислав хоче відбитися від набагато агресивнішого Московського патріархату, який має в Чехії ціле подвір’я, що керується у своїй діяльності статутом РПЦ.
Читайте також: Гібридний Амман. Підсумки зустрічі для Москви, Константинополя і Києва
Кожен і знайшов там щось своє. Але, здається мені, румуни туди більше не поїдуть, бо в резолюції не знайшлося місця для їхнього інтересу. А Ієрусалимський патріарх Феофіл вже “відпрацював” премію, отриману в Москві, і вдруге на такий сумнівний крок не піде. Адже на його запрошення відгукнулися лише три предстоятелі, і ще дві Церкви відправили делегатів. Але ж ця подія анонсувалася саме як зустріч предстоятелів.
Отже, ця зустріч показала, що сам по собі Московський патріархат не користується популярністю серед інших Церков. А його “закордонна політика” розрахована лише на внутрішнього російського користувача. Тому замість того, щоб свого часу на своїх умовах надати автокефалію Українській Церкві, Московський патріарх припиняє спілкування з тими, хто визнає ПЦУ. І тепер російське телебачення має додаткові приводи розповідати, що ” вокруґ враґи”.
Читайте також: Москва не отримала від Амманської зустрічі того, на що розраховувала – речник ПЦУ
Стосовно процесу визнання ПЦУ, думаю, наступною буде одна з “грецьких” церков (Кіпрська чи навіть Ієрусалимська), але випадків “непрямого” визнання ПЦУ стає все більше. Варто згадати візит в Київ і співслужіння з митрополитом Епіфанієм єпископа Ісаї (ПЦЧЗС), на якого потім Синод його Церкви не наклав санкцій, співслужіння українських архієреїв з представниками інших Церков в Константинополі… Крім того ще й Синод Болгарської Церкви відмовився від ієрусалимо-московського запрошення саме через відсутність консенсусу щодо українського питання (там є три митрополити, що воду варять). Тобто у мене прогнози оптимістичні. Три Церкви за рік – це шалені темпи, особливо, якщо порівнювати їх з темпами визнання автокефалії Московської Церкви у XV-XVI століттях.
Людмила Филипович, віцепрезидентка Української асоціації релігієзнавців, докторка філософії:
“До розколу православ’я не дійшло – вистачило соборної мудрості”
— Що відбулося в Аммані? Якщо по-простому — бунт на кораблі. У Вселенському православ’ї загострилося протистояння між Константинопольським і Московським патріархатами, яке існувало завжди, від 1448 р. Москва претендує на першість в православному світі, оскільки вважає себе спасителькою православ’я після 1453 р., найбільшою православною церквою, найвпливовішою і найбагатшою. І виходячи з цього, прагне качати свій порядок денний. Але… Світ змінився і правила співжиття також. Світом керують не найбагатші, а наймудріші. Найсильніший має не себе утверджувати, бо він і так сильний, а в цілях балансу і гармонії в світі підтримувати слабшого. От з цього треба і виходити. Чи підтримує Москва найслабших, чи по-християнські вчиняє з ними? Ну… Меморандуму за результатами зустрічі замало, щоб зробити повні висновки. Поїхали ті, які не могли не поїхати в силу солідарності з РПЦ, організаційної і матеріальної залежності, політичних очікувань і стратегічних планів. У кожного були свої мотиви. Власне, як і в тих, хто туди не поїхав. До розколу православ’я не дійшло, вистачило соборної мудрості. Але означило проблему міжправославного спілкування. Треба бути більш динамічними і відкритими. І не по 50 років готувати православні собори, щоб потім на них не їхати. Щодо прогнозів, то в коментуванні цього питання візьму паузу. Однак результати зустрічі потрібно тримати в голові, роблячи свою справу: розбудовувати ПЦУ і працювати на єдність всіх православних в Україні.
Ну, і останнє — хто наступний визнає ПЦУ? Думаю, що це будуть Румунська, Грузинська та Болгарська православні церкви, можливо, іще Польська. А там й інші підтягнуться”.
Архімандрит Кирило Говорун:
“До Томосу і ПЦУ — жодних питань. Однак формування української автокефалії не завершено”
— Сподівання в РПЦ були на значно більшу кількість учасників в Аммані. Але церкви одна за одною відмовлялися їхати, даючи зрозуміти: збирати такі зустрічі – прерогатива Вселенського патріархату, а ніяк не Кирила. Тож можу лише зазначити, що я поки не бачу якихось суттєво негативних наслідків Амманського форуму для ПЦУ та для процесу її визнання. Форум навіть не поставив під питання саме її виникнення та надання їй Томоса. Він лише зазначив, що процес формування української автокефалії не завершено. Це можна тлумачити у тому сенсі, що справді, процес завершиться, коли всі церкви визнають ПЦУ, тобто коли відбудеться повна рецепція Томоса православним загалом. Отже, після Амманської зустрічі слід ще більш наполегливо працювати у напрямку визнання ПЦУ іншими Православними церквами.
