Релігієзнавець і колишній директор департаменту у справах релігій та національностей Мінкульту Андрій Юраш висловив співчуття у зв’язку зі смертю митрополита РПЦвУ Софронія.
Видатний діяч опублікував у Facebook спогади про спочилого архієрея. Нижче наводимо допис Юраша у повному обсязі.
Митрополит Черкаський і Канівський Софроній (Дмитрук) відійшов вчора (22 червня, -ред.) до Господа.
Він був непересічною особистістю. Його знали і про нього говорили всі. Він був людиною символом – відвертий прихильник автокефалії у структурі, що є інтегральною частиною Московського Патріархату, який дозволив у себе в єпархії не поминати патріарха Кіріла, двічі влаштовував опитування серед духовенства Черкасько-Канівської єпархії щодо ставлення до автокефалії.
Але він так і не спромігся на головний і найрішучіший крок – входження до утвореної і визнаної Української Помісної Церкви. Далися взнаки вік, хвороби, залякування, погрози позбавити не лише контролю над більшістю парафій єпархії, але й тими храмами, які, в прямому сенсі, своїми руками проєктував і зводив владика.
Отож, митрополит Софроній відступив. Для самозаспокоєння і самовиправдання придумав приблизно таке ж спекулятивне виправдання, яке зараз продукує й патріарх Філарет: мовляв, автокефалія неповна.
Читайте також: Спочилий митрополит Софроній був вибухово-емоційним – речник ПЦУ
Читайте також: У храмах ПЦУ на Черкащині моляться за спочилого митрополита РПЦвУ Софронія
Але, як і що там не сталося у грудні 2018 року, митрополит назавжди залишиться яскравим прикладом і свідченням того, що існуючий канонічний статус духовенства УПЦ МП багатьох аж ніяк не задовольняє і задовольняти не може в принципі, а тому зміни і зрушення у майбутньому є неминучими.
Мені доводилося чути кілька проповідей владики: колоритною українською мовою, з відвертими меседжами проти духовного поневолення українців.
Любив зателефонувати мені і годинами переконувати, наскільки Україні потрібна автокефалія, яку, щоправда, він розумів дуже специфічно.
Чув розповіді і легенди серед духовенства Черкащини про вечори, коли владика викликав панотців на двобої і перемагав будь-кого у змаганні на знання напам‘ять поезій з Шевченкового Кобзаря, декламуючи їх годинами.
Отож, митрополит назавжди залишиться символом опоетизованого наддніпрянського українства, яке щиро прагнуло до природного стану речей, але боялося йти на будь-які жертви і щиру працю заради своїх же цілей.
А тому й станеться так, що сердечний прихильник автокефалії завтра буде відспіваний собраттями-ієрархами, багато з яких зробили все можливе, щоб ідеї Владики Софронія не були втілені у життя.
Вічна пам‘ять Митрополиту! 
