Груинська Православна Церква (ГПЦ) підозрює паризьку архієпископію, що приєдналася до Московського Патріархату, у бажанні перетягнути частину вірян під оморф РПЦ. Глава архієпископії митрополит Іоанн Реннето ці звинувачення заперечує, однак священнослужителя, який став ініціатором скандалу 23 червня заборонили в служінні, а його справу передали в церковний суд.
Про це йдеться у публікації “НГ-Религии”.
Скандал в Парижі почався через оголошення, опубліковане 13 червня кліриком архієпископії архімандритом Ієрофея Маргвелашвілі. Звертаючись через Facebook до представників грузинської діаспори, що проживають у Франції, він написав, що з благословення митрополита Іоанна Реннето створив грузиномовну громаду.
На сайті ГПЦ 16 червня була оприлюднена нота протесту, підписана головою Відділу зовнішніх церковних зв’язків ГПЦ митрополитом Герасимом Шарашенідзе. У листі, адресованому Реннето, зокрема, говорилося: “Церква Грузії піклується про співвітчизників, що живуть в інших країнах, і нагадує про те, що від 2009 року в Парижі існує грузинський храм на честь святої цариці Тамари зі своїм приходом, керованим архімандритом Антоном Канделакі. Тому намір заснувати грузинську парафію під настоятельством священника грузинського походження архімандрита Ієрофея для нас абсолютно неприйнятне”.
На офіційному сайті архієпископії 22 червня з’явилося комюніке, в якому пост Маргвелашвілі назвали фейковим. “Ми офіційно заявляємо, що заперечуємо правдивість оголошення, і запевняємо наших грузинських братів, які висловлюють свою стурбованість з цього приводу, що ми ніколи не мали намір створити таку громаду. Ми глибоко шкодуємо про це непорозуміння, спровоковане публікацією, і приносимо свої вибачення”. 23 червня за документом з’явилася приписка, що “ієромонах Иерофей Маргвелашвілі тимчасово забороняється в священнослужінні і його справа передається в церковний суд архієпископії”.
Поки церковні структури обмінювалися дипломатичними листами і намагалися залагодити конфлікт, Маргвелашвілі, навпаки, намагався його якомога сильніше роздути. На сторінці Грузинської патріархії в Facebook під постом про лист до Реннето з проханням залагодити непорозуміння клірик виклав посилання на ще одну грузинську парафію – Святої Ніно, яка також розташована у Парижі, але перебуває у канонічній юрисдикції Вселенського Патріархату.
“Ця старовинна грузинська парафія слухає не Грузинського Патріарха, а Вселенського. Християнство – це спільна Церква, і в ній немає місця етнофілетизму. Кожен грузин повинен бути щасливий, і неважливо, до якої з церковних юрисдикцій відноситься його прихід. Адже молитва відбувається на грузинською мовою”, – написав Маргвелашвілі.
Коментар викликав жваву дискусію, яка перейшла у політичні дебати. РПЦ звинуватили у бажанні керувати православними громадами на території Абхазії і Південної Осетії. Де-юре вони перебувають у канонічній юрисдикції Грузинської Церкви, однак через затяжний політичний конфлікт ГПЦ не може керувати ними. Незважаючи на те що в Московському Патріархаті весь час наглошують, що не претендують на приєднання Церкви в Абхазії і Південній Осетії, у листопаді 2019 року стало відомо, що туди збираються направити російських священнослужителів. Інформація про це знову загострила конфлікт між Грузинською і Російською Церквами. У ГПЦ заявили, що “такі дії сприяють напрузі і загостренню відносин”.
Погіршення відносин між двома духовними юрисдикціями проходило на тлі легітимації Православної Церкви України (ПЦУ). Вселенський (Константинопольський) Патріарх Варфоломей пропонує усім православним юрисдикціям визнати Українську автокефалію. У РПЦ побоювалися, що Грузинська Церква визнає ПЦУ, тим більше що деякі грузинські митрополити тоді виступили за визнання. Восени 2019 року скандал більш-менш вдалося залагодити, але відносинам РПЦ і ГПЦ він явно не пішов на користь. Тбілісі поки не визнав ПЦУ, проте заявив Москві, що “не зобов’язаний враховувати позицію РПЦ щодо українського питання”.
Згадуваний Маргвелашвілі прихід Святої Ніно був заснований у Парижі 1929 року спеціально для православних грузинів, які втекли до Франції “після вторгнення до Грузії радянських військ 1921 році”, так написано на сайті громади. Від моменту свого заснування ця група, як і паризька архієпископія, яка з’явилася кількома роками раніше і складалася з російських емігрантів, увійшла під омофор Вселенського Патріарха.
У травні 2009 року в Парижі з’явився ще одна грузинська парафія – при храмі Святої цариці Тамари. Його освячував Грузинський католікос-патріарх Ілія II. Особливо наголошувалося, що церква перебуває у канонічній юрисдикції ГПЦ. У вересні 2012 року в громаді вибухнув гучний скандал. Грузинські інформаційні агентства стверджували, що настоятель Антоній Канделакі напередодні парламентських виборів в Грузії, призначених на 1 жовтня 2012 року, відмовився опікуватися тими парафіянами, які оголосили себе прихильниками тодішнього президента Грузії Михайла Саакашвілі. Цікаво, що нинішній президент Грузії Саломе Зурабішвілі, яка колись мала французьке громадянство, під час свого офіційного візиту в Париж в лютому 2019 року відвідала не церкву Святої Тамари, а парафію Святої Ніно. Тоді це пояснювалося тим, що одним із засновників громади був її батько – політичний емігрант Леван Зурабішвілі.
Після того як паризька архієпископія 2019 року покинула омофор Вселенського Патріарха і приєдналась до РПЦ, її контакти з парафією Святої Ніно припинилися. Не виключено, що і серед паризьких грузин є ті, хто незадоволений діями Патріарха Варфоломія зі створення ПЦУ, що в підсумку призвело до розриву євхаристійного спілкування між РПЦ і Константинопольською Церквою. Ієромонах Ієрофей Маргвелашвілі – один з них.
