Християни не вірять у карму, адже багато аспектів уявлень про неї прямо суперечать християнському вченню про життя і смерть, про тимчасове буття і вічність, про покликання людини. Християни вірять у Промисел Божий та можливість виправлення і покаяння, вони мають покликання та обовʼязок досягати спасіння в цьому єдиному земному житті, аби продовжити жити у вічності, пояснюють у ПЦУ.
Карма з санскриту означає «дія, діяння, ритуал». У деяких релігіях Сходу (буддизмі, індуїзмі, джайнізмі та інших) карма – це «закон відплати», яким, відповідно до сукупності скоєних людиною та її предками вчинків, визначається характер її подальшого перевтілення після смерті.
По суті, карма сприймається як щось негативне, що «прилипає» до людини і супроводжує її в процесі реінкарнації, тобто перевтілення, переродження душі в різних життях.
Тут криється перша суттєва відмінність між християнством та релігіями, які сповідують реінкарнацію. Християни знають, що після тілесної смерті буття не закінчується, а є вічність, яку ми обираємо собі тут, під час земного життя, нашими вчинками й ділами. Однак, знаючи з Божого одкровення, що життя людини є унікальне, що після смерті тілесної є не якесь нове переродження, але посмертне життя душі в очікуванні майбутнього тілесного воскресіння і вічності, ми не сприймаємо думки про те, що після смерті станемо кимось іншим, ніж були, скажімо, іншою особистістю, деревом чи пташкою. Священне Писання вчить: «I як людям визначено один раз умерти, а потiм суд, так i Христос, один раз принiсши Себе в жертву, щоб взяти грiхи багатьох, вдруге явиться не для очищення грiха, а для тих, що чекають Його на спасiння» (Євр. 9: 27 – 28). Як бачимо, Писання чітко заперечує можливість багаторазових перевтілень людей та їх перетворень в іншу особистість, істоту чи предмет.
Друга суттєва відмінність полягає в питанні прощення. Оскільки у вченні індуїзму відсутній Бог, Який прощає людину, милує, дарує спасіння, то там карма набуває чисто формального, механічного характеру. Так, якщо в цьому житті люди здорові, багаті – то в минулому вони «назбирали» добру карму. Якщо ж люди страждають і хворіють, то отримують «відплату» за помилки і гріхи минулих життів. Тобто, у вченні карми гріх та покарання мають суто формальні, математичні взаємовідносини. Тут немає Милосердного Бога, Спасителя, Який викупив людські гріхи і закликає всіх до покаяння, даючи прощення тим, хто вже кається.
Закон карми неухильно збирає все зле, зроблене людиною протягом її багатьох «перевтілень», змушуючи розплачуватись за попередні гріхи, страждати нині. Скоріш за все, вчення про карму виникло як спроба пояснити природу страждань людини, коли в цих стражданнях немає її видимої провини. Але якщо заглибитись у нього, то виходить, що закон карми певним чином «узаконює» несправедливість: адже після тілесної смерті особистість людини «розпадається», а нова, що виникла нібито внаслідок реінкарнації, не може зрозуміти, за який саме проступок вона має розплачуватись – а тому вона не може винести зі своїх страждань ніякого морального уроку.
Залишається просто відчуття життєвої несправедливості і приреченості.
Вчення про карму перетворює людину з вільної особистості на гвинтик кармічного механізму, позбавляючи її свободи волі. Людина в рамках цієї концепції стає сліпою маріонеткою. Християнство ж відкидає цю кармічну приреченість, яка зберігається у багатьох перевтіленнях, і вчить про те, що людина живе лише один раз, і що в її єдиному земному житті діє Промисел Божий, який сприяє її спасінню.
Промисел Божий – це реалізація благої Божої волі про все, що існує на Землі у просторі й часі, він спрямовує все Боже творіння на благо, допомагає всьому доброму, присікає зло. Людину Бог створив за Своїм образом, Він з любові дарував людині великий дар свободи і ніколи не порушує його, не чинить насилля над людиною. Свобода – це завжди вибір, а вибір – це відповідальність, наслідки. Тому зло і страждання у розумінні християнства – це наслідок неправильного, хибного вибору людини, який завжди можна виправити, покаявшись і отримавши прощення від Бога. Карма ж такої можливості не дає.
Ми як християни віримо, що всі наші вчинки, наміри, діла і навіть бездіяльність формують наше майбутнє, причому не лише після тілесної смерті, але й нині, під час земного життя. Ми вільні обирати своє майбутнє, ми не є маріонетками «долі» чи «карми». Ми є дітьми Божими. «Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посiє людина, те й пожне. Хто сiє для плотi своєї, вiд плотi пожне тлiння, а хто сiє для духа, вiд духа пожне життя вiчне» (Гал. 6: 7–8).
