У Середньоуральскому жіночому монастирі, заснованому популярним на Уралі екзорцистом отцем Сергієм, більше 15 років живуть не тільки черниці, а й діти. Когось призводять слідом за собою родичі-віряни, інших, як в школу-інтернат, здають батьки. Деякі залишаються в монастирі надовго і лише через роки готові розповісти, що вони там пережили.
Схиігумен отець Сергій (в миру – Микола Романов) любить і вміє привертати до себе увагу – його ім’я в останні місяці постійно з’являється в новинах.
Він проклинав світську владу за створення в Росії електронного “концтабору Сатани”, церковну – за закриття храмів під час епідемії коронавірусу, який отець Сергій вважає міфом, називав Російську Православну Церкву “головним ворогом в Росії”, а Володимира Путіна і його оточення – ширмою для справжніх правителів країни, “хабадників-хасидів”, і дав безліч інших приводів говорити про себе.
В середині червня отець Сергій виставив власну охорону біля Середньоуральского жіночого монастиря, в якому він веде свої проповіді, заборонивши вхід навіть паломникам. Настоятелька, ігуменя Варвара, покинула монастир.
Середньоуральский монастир – давня вотчина отця Сергія, він був організатором його будівництва і духівником, збирав послушниць на нове місце ще від 2000 року, коли служив в монастирі на Ганіній Ямі, в околицях якої більшовики ховали останки царської сім’ї.
Середньоуральский монастир почали будувати неподалік від Єкатеринбурга 2002 року, відкрили – 2005-го. За даними Єкатеринбурзької єпархії, зараз в ньому живе близько 200 осіб. За словами послушників – близько 500. Скільки з них дітей та підлітків, ніхто не береться сказати точно: цифри різняться від 54 до 80.
За багато років у монастирі побували сотні дітей і підлітків. 12 колишніх послушниць і послушників Середньоуральского монастиря розповіли Бі-бі-сі про те, як вони жили в ньому, коли були дітьми – під опікою отця Сергія і його черниць.
“Це – біснувата, ти можеш стати такою”
2001 року 13-річна семикласниця Дарина Реш з групою з недільної школи приїхала на екскурсію в Ганину Яму.
Усередині храму стояла жінка на ім’я Валентина, яка, судячи з усього, страждала якимось психічним захворюванням, перед нею – отець Сергій. Він виганяв з неї бісів – вів вичитку, як називають це в православ’ї. Валентина кричала.
“Вона страшно верещала, матюкалася, орала так, що чутно було за кілометр, як ніби її вбивають. Вона мучилася”, – згадує в розмові з Бі-бі-сі Дарина. Переляканій дівчинці раптом здалося, що замість жінки вона бачить чорний клубок: “Було відчуття, що я побачила біса, який мучить цю жінку”.
Через 17 років психолог пояснить Дарині, що вона схильна до синестезії – особливості органів почуттів, за якої люди, зокрема, можуть сприймати звуки у вигляді кольору. Але 2001 року школярка про такий нейрологічний феномен не знала. Від страху вона розридалася.
Розгублений викладач недільної школи підвів її до отця Сергію – тоді ще не священника, а простого ченця – в надії, що той заспокоїть дитину. Розмова, згадує Дарина, була короткою: “Це – біснувата. Ти теж можеш стати такою. Тільки Бог може тебе врятувати. Наступного разу чекаю тебе тут з матір’ю. І залишишся”.
Через два тижні Дарина повернулася до Сергія разом з матір’ю. “Я все ще не відійшла від жаху, я повірила, що біс може вселитися до будь-якої людини, і мені потрібно було, щоб мене врятували”, – згадує вона. Так 2001 року мама Дар’ї стала однією з найбільш відданих послідовниць отця Сергія, на багато років зв’язавши з монастирем своє життя і життя своєї молодшої дочки.
Історії інших послушниць читайте за посиланням
