Митрополит Львівський і Сокальський ПЦУ Димитрій Рудюк зауважив, що 1032-га річниця Хрещення Руси-України, яка минула 28 липня, є надто важливою подією для того, щоб над нею трішки поміркувати.
Публікуємо роздуми архієрея у повному обсязі.
1. Наше покоління – це покоління 1000-річчя Хрещення Руси-України, яке відзначалося 1988 року. Якщо ми додамо до цієї тисячі 32 роки, то побачимо, що після святкування 1000 років Хрещення розвалився СРСР, Україна стала незалежною. З надзвичайними титанічними потугами дітище князя Володимира Великого бореться за місце під сонцем, воює, захищає кордони, творить справедливі революції. А ще Україна здобула документ про свою духовну незалежність – Томос про Автокефалію. Паралельно згадаймо той відлік у 32 роки від 1654 р. Т. зв. Переяславський союз, через який гетьманська Україна втрачала поступово свій суверенітет, а Українська Церква ще так само 32 роки (до 1686 р.) боронила свою незалежність, а вірніше свою юрисдикційну приналежність до Константинопольського Патріархату.
2. Хрещень Руси було щонайменше п‘ять – Андрієве, Кирило-Мефодієвське, Оскольдове, Ольжине і Володимирове. Наша Церква в епоху І-го тисясоліття проторувала шляхом від апостольської до рівноапостольської християнської проповіді. Це не я видумав – так стверджує Густинський літопис, який укладали хроністи, ченці-старці з сивими головами.
3. Князь Володимир Святославич Великий , перший цього імені володар Руси, свідомо приймав Православну віру з Візантії. Чому? Тому що йому, як “кагану” Руси така модель найбільше підходила. Саме у Східному Християнстві він бачив опору міцності держави і його престолу. Інша справа, що сталося далі. Але у світлі імперської візії князь усієї Руси зробив все правильно, то що не зовсім до кінця свідомі онуки і правнуки “розгубили” – це вже була їхня провина, і їхні плани не завжди співпадали з Божественними, так як це було у князя Володимира.
4. Перестаньте слухати “казки” про триста Володимирових наложниць і якісь ще там великокнязівські легковажності. Нещодавно читаю у популярній газеті про те, що князь, будучи вже християнином, замолював свої “розпусні” прогріхи пишними бенкетами, де годував усіх нужденних та убогих. Так, це було, пишні застілля накривали, але не з цієї причини.
5. Великий рівноапостольний князь Володимир, хоч і був за народженням бастард, але в нього текла Святославова кров, а від Ольги Великої передався розум, тому й він виявився більш здібним до прийняття таких епохальних і кардинальних рішень.
6. Якщо хтось думає, що Християнство – це була його, Володимира Великого, найбільша помилка, то той просторіка і не є носієм тієї ідентичності, яку народила Русь-Україна епохи обох Володимирів – Просвітителя Першого і Мономаха Другого.
7. Наша національна сугестія повинна линути тільки до тієї києво-руської епохи, бо там наша звитяга, борня й інтелектуальна мудрість та розум, навіяний Духом Святим. Допоки ми були такими, нас слухались вікінги на Півночі, а хвилі Понту Евксінського гойдали наші короблі.
8. Церква оживотворяє суспільство, духовно впливає на нього. Про це образно сказано у Данила Заточника: “Не море попихає кораблі, а вітри. Не вогонь творить розпечення заліза, а надув міцний”. Подібно до цього свої думки про Церкву, як животворчий елемент, висловив Григорій Сковорода: “Колос, не стебло з віттям, не його солома, не плевели, не верхня шкірка, що одягає зерно, колос це сама сила, яка вирощує зерно, стебло, солому, тіло зерна”. Коли з різних обставин народ покидає Церкву, він позбувається цього духу, як це сталося за часів комуно-більшовицького режиму. Тоді зникає, приходить до занепаду все видиме, всі установи, життя держави стає подібним до паралітика, бо воно не живиться тими істинами, які проповідував Христос і Його Церква. Народ без своєї Церкви те саме, що храм без молитви. Ось чому ми сьогодні в нашому політикумі маємо дефіцит совісті та розуму, а безвідповідальность та невігластво розростаються, як кукіль серед пшениці. Так виглядає, що ми не здатні вибрати тих, хто є “водимий Духом Святим”. Весь цей колапс було закладено ще в безбожницьку епоху, яка зникла видимо, але не вийшла з наших душ і генів.
– Отож будьмо мудрими!
