Росія має намір запобігти всім спробам Білоруської Православної Церкви отримати автокефалію і незалежність від РПЦ.
Про це пише військово-політичний експерт Олександр Коваленко, посилаючись на витік матеріалів авторства кремлівського функціонера. Нижче наводимо публікацію експерта у повному обсязі.
Вчора ми з вами ознайомилися з доповіддю завідувача відділом по зв’язках з РПЦ Інституту країн СНД Фролова Кирила Олександровича, людини, яку можна сміливо зарахувати до когорти архітекторів зовнішньої експансивної стратегії Кремля. А тому, коли нам вдалося добути цей матеріал, прямо з-під струйника Фролова, ми вирішили негайно його оприлюднити. Адже все таємне, що стає явним, вже не несе тієї стратегічної важливості та непередбачуваності, ніж до розголосу.
І якщо вчора ми розкрили задум російських антагоністів, як ніколи широко використувати релігійний фактор на наступних місцевих виборах в Україні за участю відомих медійних персон, які є маріонетками РПЦ і кремлівського режиму, то сьогодні ми розповімо про бачення росіян щодо автокефалії Білоруської Церкви.
Публікацію витягів з даного розділу доповіді стратега російської релігійної експансії вважаємо не менш важливою за попередню не тільки тому, що Білорусь перебуває у передвиборній лихоманці, але і тому, що релігійний фактор у відносинах наших двох країн носить стратегічний характер.
Згідно з доповіддю Кирила Фролова, так званий “Білоруський Екзархат Руської Православної Церкви” відноситься в стратегічних планах Кремля до “наймасовішої, справді загальнонародної проросійської сили в Білорусі”. І, на думку Фролова спроби відторгнення “Білоруського Екзархату” до Константинопольського Патріархату необхідно припиняти, що не дивно. Адже незалежність Білоруської Церкви від впливу Данилова монастиря (резиденція очільника РПЦ Кирила, – ред.) значно зменшує вплив оного не тільки в Східній Європі, але і в цілому, в православному світі.
Фролов бачить загрозу в продекларованому від 12 жовтня 2018 року рішенні Константинопольського Патріархату анулювати передачу Київської та Малої Росії митрополії (що включала Білорусь і Литву) Московському Патріархату 1686 року. Крім того, за наявними даними, під час візиту до Білорусі держсекретаря Майка Помпео, високий американський чиновник запропонував Олександру Лукашенку підтримку в питаннях легалізації в РБ Білоруської Автокефальної Церкви.
Всі ці фактори змушують Москву мобілізувати всі наявні сили в Білорусі і, зрозуміло, Фролов докладає список осіб, на яких можна покласти виконання проєкту зі збереження церкви РБ в лоні РПЦ.
У рекомендаціях Фролова присутній митрополит Павло (Пономарьов), якого характеризують як жорстко орієнтовану на Росію, але недостатньо вольову людиною. Тому, на підтримку до митрополита рекомендується призначити главу Інформаційного відділу Сергія Лєпіна, який підтримає митрополита на терені тиску на Олександра Лукашенка, і так само жорсткої конкуренції з главою католиків в Білорусі, поляком Тадеушем Кондрусевичем
В цілому Фролов зазначає серйозну загрозу, що виходить від політичного католицизму, стимулюючого і направляючого РБ на розрив з Росією.
Так само Кіирило Фролов рекомендує, в проєкті щодо нівелювання руху Білоруської Церкви до ідей автокефалії, використовувати “западнорусіста” Олександра Романчука, який був одним з ініціаторів канонізації митрополита Йосипа (Семашко). Зазначимо, що дана канонізація була важливим пропагандистським проєктом Кремля в РБ.
Фролов зазначає, що 2011 року Патріарх Кирило успішно придушив спроби домогтися “автономізації” Білоруської Церкви, однак, прозахідна частина білоруської еліти продовжила ці спроби на хвилі зняття ЄС і США частини санкцій з РБ на противагу накладенню додаткових обмежень на Росію. А тому, Москві слід звернути увагу на ключову проросійську фігуру “Білоруського Екзархату” – Архієпископа Вітебського і Оршанського Димитрія, який бачиться як головна противага прозахідній ідеології і католицький присутності у Вітебську.
Крім релігійних персоналій, Кирило Фролов ратує за залучення представників інтелектуальної інтелігенції. Пропагандист зазначає, що Олександр Лукашенко і Папа Франциск створили нині діючий Інститут імені Іоанна Павла Другого для підготовки гуманітарної та політичної еліти Білорусі, противагою якому може стати Православний Університет ім. Йосипа Семашка з доктором МДА В. Тепловим на чолі даного фронту.
Крім усіляких асоціацій з митрополитом Йосифом (Семашко), Фролов бачить необхідність використання й інших символів “російської ідентичності” білорусів, зокрема, образ Мінського архієпископа Пантелеймона (Рожновського), який свого часу не дозволив надати Білоруській Церкві автокефалію.
Так само, доречно і навіть необхідно широке використання в пропагандистських потоках образу професора Санкт-Петербурзької Духовної Академії Михайла Йосиповича Кояловича. Особливо наголошується на праці цього професора “Лекції з історії Західної Росії”, в якій “великий розум”, нібито, переконливо доводить, що білоруси, малороси і великороси – це самобутні гілки єдиного російського народу.
На думку Фролова, в Білорусі ця робота повинна бути перевидана величезними тиражами.
Таким чином, ми можемо бачити, що не тільки надання автокефалії ПЦУ турбує наших гібридних сусідів. Для Кремля життєво важливо зберігати свою присутність в інших країнах, особливо через релігійний фактор, найбільш чутливий в проявах абсолютно всіх аспектів життя.
