Історія містить багато прикладів успішних миротворчих місій церкви. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю Релігійній правді висловив Ярослав Грицак, коментуючи запитання журналіста, чи знає він приклади миротворчої участі церков у міжнародних конфліктах.
“Є, і таких прикладів є багато, – сказав Я. Грицак. – Взагалі вся ідея повоєнного примирення – це ідея, яка виходить з церковної практики. Сучасна Європа з її лозунгом “більше ніколи” почалася з французько-німецького примирення 1950-х. Її архітектами були Аденауер і де Голь, політики віруючі і практикуючі католики. Польсько-німецьке примирення – це справа в першу чергу польських і німецьких єпископів, які у 1960-х обмінялися листами із формулою “Прощаємо – і просимо вибачення”. Один із найближчих прикладів – це Комісія правди і примирення у Південній Африці, головою якої був єпископ Дезмонд Туту”.
Ярослав Грицак також пригадав, як у 2002 р. були спроби помирити поляків й українців щодо польсько-української війни 1918-1919.
“Ми попросили блаженнішого Любомира Гузара і тодішнього зверхника римо-католиків в Україні Мар’яна Яворського очолити спільну польсько-українську зустріч на цвинтарі і почати її з молитви. І це подіяло. Натомість, коли ми пробували повторити цю модель у 2013 р. на Волині, місцевим єпископам формула “Прощаємо – і просимо вибачення” просто не могла пролізти через горло. Або порівняйте заяви теперішнього зверхника Римо-Католицької Церкви в Україні, який публічно сказав, що війна на Донбасі – це покарання українцям за Волинь, і навіть якщо би українці тричі попросили пробачення у поляків за Волинь, поляки мусіли би ще подумати, чи приймати таке вибачення?!” – розповів Ярослав Грицак.
“З одного боку, можна бути головою християнської церкви і не бути християнином. З іншого боку, жодне примирення не буде справжнім і тривким, якщо не матиме релігійного виміру”, – резюмував історик.
Повний текст інтерв’ю читайте за посиланням.
