“Вертикаль влади”, яку ретельно вибудовували у патріархії протягом останніх десяти років, під ударом коронавірусу обвалилася за кілька тижнів, йдеться у публікації Credo Press з аналізом рішень Синоду РПЦ від 25 серпня.
З боку здавалося, що патріарх пішов у затвор і самоусунувся. Однак, це враження було оманливим. За минулі півроку навколо Патріарха остаточно оформилися три протиборчі центри. Найбільш могутнім виявився “союз чотирьох”, єхидно прозваний ЛКТБ, – Легойда, Козлов, Тутунов і Балашов. Цей союз готував і відсилав членам Синоду рішення, які, згідно зі Статутом РПЦ МП, повинні були б ухвалюватися на очному засіданні Священного Синоду. Вони успішно протистояли керуючому справами патріархії і першому вікарію патріарха митрополиту Діонісію (Порубаю), який був серйозно ослаблений перенесеним ковідом. Конспіративно продовжував свою діяльність недавно зміщений з поста першого вікарія митрополит Липецький Арсеній (Єпіфанов). Його не полишає мрія повернутися до Москви, оскільки практично всі благочинні столиці – його ставленики, які зберігають йому вірність.
І ось нарешті зібрався синодальний кворум в московському Свято-Даниловому монастирі під головуванням патріарха. Першим – і найбільш резонансним! – рішенням, прийнятим на засіданні, стало звільнення патріаршого екзарха всієї Білорусі митрополита Мінського і Заславського Павла (Пономарьова). Владика Павло не зумів налагодити стосунки з Олександром Лукашенком і “розгубився” у критичний для диктатора момент. Через загострення політичної ситуації у Білорусі він був переведений (практично евакуйований!) на Кубань. Новим патріаршим екзархом всієї Білорусі, митрополитом Мінським і Заславським призначений етнічний білорус єпископ Борисовський і Мар’їногорський Веніамін (Тупеко), за яким збережено і тимчасове управління Борисовской єпархією. Обізнані люди характеризують його як абсолютно лояльного до Лукашенка досить молодого архієрея – аскета і суворого консерватора. Припускати за ним намір вести якусь самостійну церковну політику не доводиться.
Колишній керуючий справами Московської патріархії митрополит Савва (Міхєєв) переведений з провінційної Твері, яка була для нього засланням, ще далі – на Вологодську кафедру. Це переведення “яскравого управлінця” свідчить про те, що “союз чотирьох” вміє усувати небезпечних конкурентів. Місце Сави зайняв архієпископ Амвросій (Єрмаков), який примудрився за рік повністю розорити один з найуспішніших монастирів Москви – Сретенський. Знищено найбільше православне видавництво, розігнана найбільша московська парафія, яка налічувала близько п’яти тисяч парафіян. Владика Амвросій безсумнівно наділений надзвичайними адміністративними талантами. Мабуть, тому, він став митрополитом і очолив багатостраждальну Тверську єпархію. Виконуючем обов’язки ректора Сретенської семінарії став один з ЛКБТ – протоєрей Максим Козлов. Це призначення зміцнило позиції “союзу”.
Всього лише рік протримався на посаді ректора Московської духовної академії єпископ Питирим (Творогов). Його призначення готував єпископ Звенигородський Сава (Тутунов), який грає першу скрипку в “союзі чотирьох”. У сьогоднішньому керівництві РПЦ МП йому немає рівних в адміністративних інтригах. Більшість призначень готує саме він. Єпископ Питирим не зміг проявити себе на посаді ректора МДА. Він був безжально зміщений і відправлений в райцентр Скопин. Його змінив більш розсудливий і освічений єпископ Скопинський і Шацький Феодорит, який колись виконував секретарські обов’язки при ректорі МДА архієпископа Верейського Євгенія (Решетнікова). Керуючи Скопинською єпархією, він також був ректором Рязанської духовної семінарії. Правда, незважаючи на трирічне стажування у Франції, єпископ Феодорит жодним чином не проявив себе на богословському терені.
Синод замістив низку овдовілих кафедр і здійснив нечувану навіть для патріаршества Кирила кількість архієрейських переміщень. Така адміністративна суєта підсилює тривогу, яку викликає нинішній стан РПЦ МП, – різко скоротилася кількість парафіян, природно скоротилися і треби. В одній лише столиці понад тисячу храмів і кілька тисяч кліриків, які годувалися в основному від треб. Тепер – під приводом пандемії – відспівування проходять у крематоріях і моргах (а вони досі перебувають під контролем осіб, особливо довірених митрополиту Арсенію (Єпіфанову). Різко скоротилася кількість вінчань. Церковно-фінансова ситуація як у Москві, так і в провінції жахлива. Пандемія поселила у серцях наших співгромадян, в тому числі православних, страх і невпевненість у завтрашньому дні. Чи може їм чимось допомогти патріархія, як це намагаються робити західні конфесії для громадян своїх країн?
