Православна громада в селі Ділове Рахівського району Закарпатської області ще у січні-лютому 2019 року проголосувала за перехід від РПЦвУ до ПЦУ і зареєструвала свою нову громаду, але цього не сприйняв місцевий священник і менша частина тих, хто був проти переходу.
Віряни Російської Церкви в Україні подали апеляцію і не пускають нікого до храму, передає Духовний Фронт України.
Днями про цей конфлікт написав відомий письменник і публіцист Олександр Масляник. Віряни ПЦУ з Закарпатського села звернулись до нього з проханням про допомогу.
“Так склалося, що наша громада виграла три суди, але прихильники МП на чолі зі священником Майором та священниками з навколишніх сіл блокують вхід на територію церкви. На переговори не йдуть, ми просили почергове богослужіння – нам відмовили. Ні місцева, ні районна, ні обласна влада нам не допомагають, відкрито підтримуючи УПЦ МП. Священники села без відома прихожан передали церкви у підпорядкування Хустській єпархії. У громади ПЦУ на руках є всі рішення судів, докази та підроблений протокол голосування. Просимо Вас, якщо Ви в змозі, надати розголосу даній проблемі. Будемо вдячні за будь-яку підтримку”, – йдеться у листі до Масляника.
У своєму коментарі Олександр Масляник зазначив, що Ділове потрапило у вир жорстокого протистояння через, з одного боку, байдужість місцевої влади, з іншого, через намагання філією РПЦ в Україні реалізувати свої реваншистські цілі.
Нижче наводимо публікацію Масляника на сайті “Закарпаття online” у повному обсязі.
Я читав про це протистояння у Діловому, не поспішав з коментарями, гадав, що втрутиться влада і наведе порядок, себто забезпечить безумовне дотримання законодавства. Однак влада переймається власними рейтингами і готується до виборів.
Після вікопомного отримання Томосу до ПЦУ перейшли кількасот парафій, однак після обрання нової влади цей процес загальмувався. Російська Церква в Україні (РПЦвУ) миттю відчула можливість реваншу і почала широкомасштабний наступ, маючи за помічників державних посадовців і челядників різного штибу.
Не стало винятком і Ділове, втрапило, як кажуть, у тренд. Тамтешня ситуація нагадує вузлик, який на перший погляд легко розв’язати, однак невдовзі розумієш, що все не так просто…
З таких вузликів і плететься зашморг на горло Україні.
Православна громада села ще у січні-лютому 2019 року проголосувала за перехід від РПЦвУ до ПЦУ і зареєстрували свою нову громаду.
Усе було зроблено з дотриманням існуючих вимог. Здавалося, жодних проблем, вільне волевиявлення громадян торжествуватиме. Однак нині віра і церква – стратегічно найважливіший плацдарм гібридної війни, останній рубіж конаючого руцькава міра! Агресивна і віроломна московитська церква, яка увійшла на Закарпаття у 1944-му на танках і під дулами автоматів у 1949-му відібрала уніатські храми й силою насадила московське православіє, люто й жорстоко воює за кожний храм. Навіть у Діловому. Щоб Мамасуєв міг доповісти Гундяєву: ми захистили святу Русь, істинную віру й отєчество!
Ділове поза своєю волею втрапило у вир жорстокого – не на життя, а на смерть! – протистояння.
Російська православна церква є одним з головних інструментів впливу Кремля на Україну. Це найбільша організація держави-агресора в Україні, яка несе реальну загрозу національній безпеці і здатна демонтували фундаментальні основи нашої державності. 77 років тому, в ніч з 4 на 5 вересня 1943 року ,Сталін створив Московський Патріархат РПЦ і поставив полковника НКВД Георгія Карпова координувати діяльність нової структури, яка й донині віддано служить владі і є апологетом імперських амбіцій Кремля. Нині московський паханат демонструє відверту зневагу до України, веде підривну діяльність на нашій землі в інтересах держави-окупанта.
“Ми не просимо владу допомагати нам. Ми просимо її захистити вибір тих вірян, які вирішили перейти до Православної церкви України”, — смиренно, як і належить духовній особі, апелює до влади. Митрополит Епіфаній.
Ще далі у своїх діяннях, яким дасть оцінку історія, пішов недавно спочилий у Бозі владика МГКЄ Мілан Шашік – він заборонив парафіям боротися за свої храми, без пояснень кліру та вірникам віддав РПЦвУ 26 храмів, щодо яких вже було рішення судів і влади про почергове моління. Це був підступний удар нижче пояса, греко-католики Закарпаття понесли неймовірні втрати!
Земляки з Ділового просять у мене підтримки. А що влада? Умила, мов Пилат, руки – вибори на носі!
Віктор Білан, благочинний Рахівського благочиння ПЦУ, розповів, як на нього чинився тиск і сипались погрози після того, як Православна громада в селі Ділове Рахівського району на Закарпатті проголосувала за перехід до ПЦУ, зареєструвавши у встановленому порядку свою нову релігійну організацію.
“В мене минулого року побили вікна. Записки кидали із погрозами. Я думаю, що це пов’язано із цією громадою. Бо я більше не маю ніяких справ. Але ми це пережили. А тепер вони людей виганяють звідти“, – розповів священнослужитель ПЦУ в коментарі Духовному Фронту України.
За словами благочинного, поліція обіцяла, що опечатає церкву, але, як і треба було сподіватися, нічого не опечатала, бездіяльністю влади миттю скористалися московські священники, служать собі далі, хоча суди виграла громада ПЦУ.
Як гадаєте, чому поліція не опечатала хорам? Правильно – отримала пряму або неопосередковану вказівку місцевої влади не втручатися.
Отже, зареєстрованій, себто законній українській громаді не дають служити в церкві, а люди, які будували для свої духовних потреб храм, нині не мають права увійти до своєї святині.
Вони виграли усі суди на передачу майна, однак віряни РПЦвУ блокують вхід до церкви і не пускають туди тих, хто захотів бути в єдності зі своєю національною православною церквою. України.
“Сам священник на колінах просив, щоб його не виганяли і попросив громаду залишити його до Великодня. Після Великодня священник московської церкви сказав, що він такого не говорив”, – повідомив отець Віктор Білан.
Вірники московської церкви подали апеляцію в суд і не пускають нікого до храму далі позбігались з навколишніх сіл і почали виштовхувати людей з подвір’я.
Тим часом громада безперервно судиться за храм і не поспішала прийняти на парафію нового священника, оскільки боїться за його життя. Лише після того, як завершаться судові справи й понизиться градус протистояння, вляжуться емоції, можна буде говорити за повноцінне служіння.
А чи втихомиряться? Як тоді виконати вказівки Гундяєва боронити до останнього подиху підступно відібрані храми й викрадену духовну історію нації?
Тому й представники Хустської єпархії РПЦвУ побили літню жінку, яка разом з громадою виявила бажання перейти в лоно канонічної Православної Церкви України. У церковному конфлікті замішаний монах РПЦвУ, який виступає за “Русинську народну республіку”.
Як повідомляє Юрій Віг, секретар Єпархіальної ради і голова інформаційного відділу Закарпатської єпархії ПЦУ. син настоятеля громади РПЦвУ храму Преображення Господнього у с. Вільховатому Рахівського району – Василь Легач – погрожував вірянину Православної Церкви України Івану Годинчуку фізичною розправою. Він вимагав видалити відео, на якому парафіянка, яку побили московські попи, розказує деталі інциденту.
У Божому винограднику немало злих виноградарів.
Керівник Хустської єпархії РПЦвУ митрополит Марк через своїх попів з дяками чинить тиск на громади, які перейшли до Православної церкви України. До слова, він з 2018 року перебуває у базі даних Миротворець як “противник створення незалежної помісної Церкви в Україні. Антиукраїнська пропаганда”.
Над усім Закарпаттям нависла зловісна тінь нашого землячка Івана Паканича, він же – митрополит Антоній, керуючий справами РПЦвУ
У 2018 р. Паканича теж було внесено до бази даних сайту “Миротворець” з формулюванням: “Паканич довгий час залишався в тіні, будучи агентом впливу Гундяєва в Україні. Він негласно керує кремлівською пропагандою філії РПЦ в Україні, саме він організовує ватні “хресні ходи” і за гроші створює вигідні для свого боса Кирила Гундяєва механізми впливу”. Це він з рук Путіна прийняв орден за вірне служіння Кремлю і просування його загарбницьких інтересів.
Гундяєв-Паканич-Мамасуєв-Петровцій – цей феесбешний трек не знижує обертів ні на мить.
Дорогі земляки, ви плекаєте надію, що у тихому і мирному Діловому вам вдасться сховатися від грому гібридної війни? І не сподівайтесь! Той монстр зі сходу віками вбивав і знищував усе українське, впивався нашою кров’ю, шматував зранене тіло України.
Гадаєте, вже напився-наївся? Звір утихомириться тільки тоді, коли уб’є свою жертву.
Хочете миру? Гостріть сокиру! Лежачи на дивані, незалежність держави, свої права і свободи не захистиш.
Ми й донині гикаємо від московських «скрєпів», що побудовані на олжі, крові (війни, репресії, окупації) та лицемірстві.
Для мене нині той, хто ігнорує свою національну Церкву і, маючи до читання та осмислення тисячі викривальних й ґрунтовних публікацій про НЕКАНОНІЧНІСТЬ Російської православної церкви, вперто ходить до московських храмів, є відкритим чи прихованим ворогом, готовим підступно встромити ножа в спину, або ж корисним ідіотом, якого «втемну» використовують досвідчені кремлівські ляльководи.
“Стоїмо по коліна у крові предків і шукаємо меча, яким стинатимуть нам голови” (Юрій Шевельов).
Новою психологією Переможця мусимо замінити нашу незбагненну лагідність. Дива гідну поблажливість до ворогів, особливо внутрішніх.
Україна як східна брама приречена стримати дику орду…
Спитайте отця Володимира Лофердюка з Ясіня, яких утисків і переслідувань зазнав і зазнає після того, як громада першою на Рахівщині й усій Гуцульщині перейшла до ПЦУ. Гадаєте, влада захистила цього мужнього священника? Як би не так! Гадаєте, ясінянська інтелігенція монолітно стала на його захист? Не смішіть!
Ми у стані війни за нашу державу. І не з 2014 року, а з далекого 1169 року, зі звірств Володимиро-Суздальського князя Боголюбського,, який спричинився до захоплення і жорстоко розграбування Києва. Такого руйнування Київ ще не зазнавав навіть від половців. Однак то був лише початок…
Нині ми воюємо за власну ідентичність, за право бути європейською нацією.
Кремлівська влада ніколи не визнає існування незалежної, унітарної та орієнтованої на захід України, тому вестиме проти нас гібридну війну до повного знищення українського волелюбного духу.
Стратегічні цілі політичного режиму Росії залишаються незмінно такими, що й 300 років тому: повернення України в імперське стійло, в зону свого цілковитого впливу; ліквідація її національної ідентичності та незалежності, встановлення зовнішнього контролю над усіма процесами, що відбуваються в нашій країні, повне і безповоротне знищення України як суверенної держави.
Методи старі, як світ: дискредитація української національної ідеї і західного цивілізаційного вибору, демонстрація “штучності української ідентичності та держави” – цей ворожий дискурс нам вже нав’язують не лише ззовні, а й зсередини.
Головна мета Кремля – розпалити в Україні “війну всіх проти всіх” – ось вам і ключик до розгадки діловецької ситуації. Керований ззовні хаос, братовбивство, люте протистояння за церкву, мову, гідність – нам ще довго жити у цих загрозливих координатах, однак, щоб вижити, мусимо мислити і діяти як переможці, а не як жертви насилля.
Тим часом будь-яка спроба отямлення і щеплення здорового патріотизму на Закарпатті наштовхується на ліберальні перепони, космополітизм питомої частини (за невеликим винятком) так званої інтелігенції, яка зависла у смартфонах і не читає серйозних книжок й рефлексує на мантри: “У нас багатонаціональний край, дайте нам покій!”, “Не учіть нас жити!” etc.
Замість Пласту – недільні школи РПЦвУ, де дітей накачують ін’єкціями “руцькава міра”, а ще – тотальна дискредитація наших національних героїв, неукраїнське телебачення, “какаяразніца”, нав’язування ворожих за суттю наративів. Чи вистоїмо! Мусимо!
P.S. Маю надію, що рахівська районна влада й Діловецька сільська рада, незважаючи на жовтневі вибори, зроблять все залежне від них, щоб захистити конституційні права людей і неухильно забезпечать дотримання та виконання законів України. В іншому випадку і вони можуть опинитися фігурантами судових слухань за злочинну бездіяльність.
