Ця історія про те, як випадковість і небайдужість однієї людини об’єднала громаду невеликого села на Полтавщині й дала шанс на нове життя унікальній пам’ятці, розповідає Коло.News.
Нижня Будаківка – село в Лохвицькому районі, де за офіційними даними живуть дві сотні людей, а по факту – усього близько сотні. Наприкінці липня Петро Сеник їхав у справах і, втомлений поганою дорогою із Заводського в Миргород, зупинився в селі перепочити. Отоді й побачив, що неподалік, з-за дерев видніється шпиль із хрестом. Згодом виявилося, що то Свято-Миколаївська церква – споруда не тільки стара, а й унікальна для краю.
– Не знав про існування цієї церкви, поки її не побачив. Продерся крізь кущі й побачив стару дерев’яну будівлю, трохи пошарпану, але загалом у непоганому стані. Було видно, що храм унікальний, – розповів Петро Сеник.
Перша громада Лохвицького району, яка заявила про перехід в ПЦУ
Перша людина, яка трапилася в селі, продавчиня місцевого магазину Олена Слободян, розповіла, що в церкві вже доволі давно не правлять служби, а будівля потроху занепадає. Тоді ж Петро Михайлович вирішив відродити церкву: не тільки не дати старовинній споруді зруйнуватися, а й добитися її використання за призначенням – у якості храму для богослужінь.
– Мало зустрічав у нас подібних дерев’яних церков, тож вона запала в душу, стало сумно через її стан, – пояснив чоловік. – У моєму розумінні, в нас село без церкви – це як людина без голови. Із розмов з місцевими випливало, що й ті згодні відродити сільську церкву, аби тільки ж була б людина, яка могла організувати все.
По допомогу Петро Михайлович звернувся до депутата Лохвицької районної ради Юрія Прийми, заручився підтримкою місцевих фермерів Олександра Гонти, Олега Байбази та інших.
І ось уже за пару тижнів скликали громаду на збори. На порядок денний винесли два питання – перехід під юрисдикцію до Полтавської єпархії Православної Церкви України та обрання настоятелем Свято-Миколаївської церкви отця Михайла Горожинського із Заводського. Останнього в Нижній Будаківці добре знають.
– Отця Михайла в селі давно знають, його дуже поважають. Він не відмовляє в обрядах тощо. До цього давно йшло, і отець Михайло зробив великий вклад у те, щоб ми прийшли до цієї церкви. Це буде на краще, адже тепер у нього буде свій храм. Раніше він приїжджав своєю машиною на запрошення мешканців села, а тепер є де правити службу. І сама церква не стоятиме пустою, не занепадатиме, – зазначив місцевий фермер Олександр Гонта.
Петро Сеник, який знає Михайла Горожинського особисто, запитав, чи погодиться той стати настоятелем Свято-Миколаївської церкви й отримав схвальну відповідь – якщо громада так вирішить й згодна перейти під крило Православної Церкви України, то і він з радістю виконає цю місію, – розповів Петро Сеник.
Отож на громадських слуханнях 19 серпня проголосували й протокольно затвердили – вийти з підпорядкування РПЦвУ та увійти в підпорядкування Полтавської єпархії Православної Церкви України.
Аби ні в кого в селі не виникло запитань про правомірність такого рішення, про те, що воно ухвалювалося не більшістю, ініціативна група обійшла кожен двір, аби люди могли поставити під протоколом зборів і свій підпис.
Протокол із більше ніж сотнею підписів Петро Сеник передав отцю Михайлу, щоб він рішення громади про перехід в ПЦУ затвердив на рівні архієпископа Полтавського і Кременчуцького.
Михайло Горожинський зазначив, що у Лохвицькому районі це перший випадок, коли громада одностайно й добровільно зголосилася перейти в юрисдикцію ПЦУ.
– На мою думку, якщо вже закладене це зерно, то згодом і в Заводському, й у інших містах, люди дійдуть до того, що в Україні повинна бути незалежна церква, якою керуватиме наш патріарх у Києві, а не в Москві, – сказав отець Михайло.
На наступну зустріч із громадою в селі Нова Будаківка отець Михайло привіз та передав новообраному церковному старості документ, що підтверджує приналежність громади до Православної Церкви України, й нову табличку з назвою Свято-Миколаївської церкви, а також дзвін. Він слугуватиме в дзвіниці церкви замість тих, що познімали й переплавили за радянської влади. Старожили згадували що ті старі дзвони були такі великі й гучні, що їх було чути за багато кілометрів у самій Петрівці-Роменській. За часів незалежності замість дзвонів слугували обрізані газові балони.
Наступний крок – отримання статусу пам’ятки місцевого значення
У Нижній Будаківці захопилися не тільки можливістю відновлення релігійної громади, а й порятунком самої будівлі. Найперше, що зробили після першого громадського слухання, зібралися на толоку. Чи не половина мешканців Нижньої Будаківки зі граблями, пилами, технікою прийшли на подвір’я храму. Протягом дня прибрали бур’яни й чагарники довкола.
Після нетривалих перемовин із попередніми “власниками” церкви, храм відкрили. Виявилося, що всередині він зберігся набагато краще, ніж ззовні. Навіть наповнення – рушники, ікони, принесені мешканцями села, – усе на своєму місці.
А ось фасад храму таки потребує ремонту – десь сходи обсипалися, де фундамент підшпатлювати, та й самі дерев’яні стіни обшарпалися. Тут же організували збір коштів на ці початкові потреби.
Петро Сеник переконаний – збереження храму в майбутньому за отриманням офіційного статусу пам’ятки. Цим питанням разом із ним опікується депутат Лохвицької райради Юрій Прийма. Ще на громадських слуханнях він запевнив, що візьме на себе юридичний бік питання, оформлення та подання документів на рівні району та області.
– Зараз у районному управлінні культури готують пакет документів для отримання статусу пам’ятки місцевого значення, – зазначив депутат. – Про церкву в районі знали давно, проте ніхто до цього чомусь не подумав про її збереження, надання їй якогось статусу.
Стара церква у Нижній Будаківці становить неабияке значення і як туристичний об’єкт. І турфірми, що організовують тури Полтавщиною, зокрема Лохвицьким районом, уже давно прокладають маршрути через Нижню Будаківку. Єдине, що поки історію церкви відтворити не вдається – єпархіальні архіви, де могли б міститися дані, згоріли під час війни.
У контексті побудови та появи церкви в Нижній Будаківці звучать дві дати – 1896 і 1912 роки. Перші згадки в друкованих виданнях про Свято-Миколаївську церкву з’являються 1896 року. Проте у Нижній Будаківці церква з’явилася 1912-го. Цей феномен пояснює місцевий мешканець Олександр Гонта:
– Місцеві розповідають, що церква у селі з’явилася в селі 1912 року, але насправді вона давніша й раніше стояла в Петрівці-Роменській (факт поки не підтверджений документально, – прим. авт.). Але коли в Петрівці (до 1935 року село Петрівка-Роменська Гадяцького району називалося Петрівка й було районним центром,– прим. авт.) почали зводити кам’яну церкву, що там стоїть і досі, ось цю, дерев’яну, розібрали по колоді й перенесли в Нижню Будаківку. У 30-х роках її закрили, служби відновили під час війни, а по завершенню, за радянської влади, будівлю храму віддали під склад. Відкрили церкву аж у 90-х роках, тоді ж, за сприяння колишнього голови колгоспу, зробили невеликий ремонт. Але через те, що прихід невеликий, з нього мало доходу, батюшок сюди прислали не дуже хороших. Так і вийшло, що з часом служіння тут припинилися взагалі.
Зараз очікують, що із Полтави має приїхати фахівець краєзнавчого музею, щоб оглянути будівлю й дати висновок, що також додадуть до пакету документів на отримання статусу пам’ятки місцевого значення.
Тим часом, у церкві час від часу відбуваються богослужіння, їх графік склав тепер уже офіційно настоятель Свято-Миколаївського храму отець Михайло Горожинський.
