Хто наступним визнає ПЦУ та які Церкви підтримуватимуть Московський Патріархат?
Відповіді на ці запитання дав релігієзнавець Дмитро Горєвой у програмі “Детектор Релігії”, що виходить на YouTube-каналі DetectorUA.
Отримання автокефалії, тобто повної церковної незалежності, важлива подія у релігійному житті України. Однак вона не повна без всеправославного визнання цієї автокефалії. За перший рік свого існування ПЦУ було визнано Олександрійським Патріархатом та Елладською Православною Ццерквою.
Дехто скаже, що два визнання на рік це мало. Проте у цьому ми вже переграли росіян. Московська Церква після проголошення Константинополем патріархату цілих 4 роки чекала на визнання з боку Олександрії. ПЦУ на це знадобилося лише 10 місяців.
2020 року процес визнань дещо призупинився і це пов’язано перш за все з коронавірусом, впровадженим карантином і загальним зменшенням контактів між Церквами. Проте цей процес не зупинено повністю, а отже виникає питання – хто ж наступний? Хто може визнати ПЦУ найближчим часом?
Румунська Церква
Є низка Православних Церков, які позитивно ставляться до України та нашого церковного руху. Перш за все мова йде про Румунію. Відповідно до офіційної заяви Синоду Румунської Церкви – для них важливо питання власної діаспори на Буковині, проте в них немає зауважень щодо права України на автокефалію чи дійсності свячень наших єпископів.
ПЦУ створила румунський вікаріат. На жаль, через пандемію коронавірусу контакти між Києвом та Бухарестом тимчасово призупинилися. Проте після закінчення карантину можна очікувати на пожвавлення відносин і в майбутньому визнання. Головне, що у румун немає несприйняття нашої Церкви.
Грузинська Церква
Також певні надії є на Грузинську Церкву. Грузини позитивно ставляться до українців. Ми разом, пліч-о-пліч воювали проти Росії, що у Цхінвалі, що на Донбасі. Ми допомагали їм евакуйовувати своїх громадян з Абхазії, а вони допомагали нам звільняли міста на Сході України. Вже чимало грузинських митрополитів позитивно висловлювались на адресу української автокефалії загалом, та ПЦУ зокрема.
Звичайно, що росіяни продовжують шантажувати грузин. Мовляв, якщо ви визнаєте ПЦУ, то визнаємо Абхазію та Цхінвал своєю канонічною територією. Проте російський вплив у Тбілісі щороку зменшується. Особливо після минулорічних подій, коли приїзд російського депутата Гаврілова та його нахабне сидіння у президії національного парламенту Грузії спричинило справжню політичну кризу.
Росія і все російське це безумовний подразник для Грузії, як червоний колір для бика. З таким сприйняттям їм дедалі важче буде контролювати та впливати на процеси у цій країні, у тому числі і в релігійному середовищі.
Кіпрська Церква
Позитивно ставиться до ПЦУ і Кіпрська Церква, а її очільник архієпископ Хризостом ІІ у березні цього року взагалі заявив: «Я би міг визнати ПЦУ і вчора, і сьогодні, і завтра. Для мене немає жодної проблеми». Він лише шкодує, що Москва й надалі буде розривати канонічні стосунки з будь-якою Церквою, що визнає ПЦУ.
Кіпрський архієпископ дуже переймається долею єдності світового Православ’я. Але, як бачимо, проти нашої Церкви він не має жодних пересторог. Тож його можна сміливо записати до союзників Української Церкви.
Антіохійський Патріархат
Однак у світовому Православ’ї є й ті, хто навряд чи найближчим часом визнає ПЦУ. Перш за все мова йде про Антіохійський Патріархат. Ця церква займає проросійську позицію вже понад сотню років.
Річ у тім, що наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття відбулися тектонічні зсуви у внутрішній політиці цієї Церкви. Раніше це була Грецька Церква, по типу інших структур Пентархії, але зі значною часткою етнічно арабської пастви.
Поступово етнічні греки втрачали свої позиції, в той час, як араби навпаки завойовували нові вершини. Врешті решт етнічний конфлікт вийшов на такий рівень, що Антіохійський Патріархат став суто арабською Церквою, яка конкурує та конфліктує з грецьким православ’ям.
За таких розкладів араби побачили у Росії природного союзника задля протистояння з греками. За свою позицію Антіохійський Патріархат завжди отримував чималі грошові пожертви, формально як бідна церковна кафедра переважно мусульманського Близького Сходу.
Окрім цього юрисдикція Антіохійського Патріархату поширюється на сучасні Сирію та Ліван. І це також має прямі наслідки на позицію Церкви. Російські війська, що базуються у Сирії та допомагають диктаторові Башару Асаду, є фактором впливу на Антіохійського Патріарха.
Сербський Патріархат
Ще одним тимчасовим противником ПЦУ є Сербський Патріархат. Це така собі балканська РПЦ, яка вважає себе церквою-імперією, церквою-реліктом, церквою держави, якої вже давно не існує на політичній мапі світу.
Як Московський Патріархат по суті є церквою СРСР, так і Сербський Патріархат є церквою Югославії. З розвалом цих країн повинна була трансформуватися і Церква. Але ця деконструкція затягнулась на роки.
РПЦ вже втратила Україну і зараз постає питання про автокефалію Білорусі. Так само і серби вже повністю втратили Північну Македонію та в агонії б’ються за Чорногорію.
Імперські церкви солідарні одна з одною і не підтримуватимуть колишні церковні колонії. Тому Москва не визнає архієпископа Скоп’є, а Белград ігнорує митрополита Київського.
Але окрім політики, є ще і чисто фінансовий аспект. Річ у тім, що вже багато років у столиці Сербії будується велетенський кафедральний собор святого Сави. І хто би ви думали його фінансує? Правильно – росіяни. Звичайно не напряму з бюджету, а через державний Газпром. Рублі в обмін на невизнання ПЦУ.
Якщо це не церковна корупція, то що тоді церковна корупція? Пам’ятайте про ці факти, коли сивочолі єрархи будуть дути щоки та розповідати про канони та вірність православ’ю. Ці красиві високопарні слова, які не мають нічого спільного з реальністю, ніщо інше, як спроба прикрити мільйонні хабарі.
***
Зрозуміло, що від таких традиційно проросійських церков годі найближчим часом очікувати визнання ПЦУ. Проте, в кінці кінців настане той час, коли правда переможе, справедливість буде відновлена, а Православна Церква України буде визнана всіма без винятку Автокефальними Церквами – навіть Московським Патріархатом. Це лише питання часу.
