Жителі села Артемівка Чугуївського району Харківської області ведуть боротьбу проти зведення у них храму РПЦвУ (УПЦ МП).
Про це Релігійній правді розповіла жителька села Людмила Старікова.
За її словами, проблема полягає в тому, що у селі немає власного храму. Єдиний, який був, знищили комуністи ще за радянського режиму. А помісній Православній Церкві України важко розбудовуватися у такому доволі проросійськи налаштованому регіоні.
Релігійний вакуум, який склався в Артемівці, намагається заповнити Російська Церква в Україні, а саме священник Іоанн Сорока. Діяльний протоєрей вже давно опікується Свято-Преображенським храмом у районному центрі Печеніги, а 2019 року освятив ще один храм у сусідньому селі Мартове.
Старікова висловила припущення, що священник будує нові храми не стільки для людей, скільки для того, щоб пристроїти своїх синів. Так, настоятелем храму у Мартовому став старший син Сороки – отець Ілля. Тепер, ймовірно, настав час прилаштувати молодшого сина Олега, каже жінка.
Підготовку до будівництва храму в Артемівці розпочали близько року тому. “Священник зібрав своїх вірян з місцевих жителів. Спершу їх було 15. Юридично вони зробили все правильно – подали заявку до сільської ради. А далі починаються дива”, – каже Людмила.
Однією з депутатів сільради є директорка школи, де навчається син Старікової. “Інтелігентна освічена жінка. Вона розповіла, що це була не зовсім сесія, а якесь збіговисько. Були присутні не всі. Якимось дивом проголосували “за”, одна лише вона – “проти”. Таким чином, рішенням сільради дозволено розробляти проєктну документацію на будівництво храму та виділяти землю”, – розповіла жінка, додавши, що ця “сесія” відбулася наприкінці лютого 2020 року.
За чиї гроші?
У селі було проведено збори меценатів – так у селі називають людей, які працюють на землі, – фермерів й одноосібників, яких тут багато. Якщо селу потрібно відремонтувати школу чи дорогу, завжди зверталися до них. Так само планували вчинити і з будівництвом церкви, сподіваючись, що люди зберуть кошти.
Старікова, яка працює на одному з фермерських господарств, також була присутня на цих зборах.
“Ну будувати, так будувати. Всі покивали головами. Але виявилось, що церква зовсім не українська. Але ніхто не хоче розбиратися у цьому”, – нарікає жінка, додавши, що більшість з меценатів взагалі не хоче вкладатися у церкву, а решті просто все одно – російська вона чи українська.
“Голова сільради сказав: “Мені як будується, то добре”. Але у нас є й інші проблеми – закрили аптеку, амбулаторію. А тут ідея будувати не просто капличку, а цілий храм. За чиї гроші?” – запитує Людмила.
Сільголова запропонував їй висловити свою думку під час громадського обговорення. Також жінка зазначає, що досі ніхто не бачив ні затверджений проєкт будівництва, ні кошторис.
“Ніхто не знає вартості того будівництва. Сільголова ще навесні казав: “Нам би це зараз фундамент залити, а далі як буде”. Ну, фундамент так і не залили”, – каже Старікова.
Наразі єдина людина, яка дала гроші на проєкт, – це приїжджий фермер Євген Аносов. Він приїхав на Харківщину із Покровська (колишній Красноармійськ, що поряд з Донецьком, – ред.) під час війни, перевіз сюди батьків. Сам мешкає у Харкові. “От він від “русского міра” втік, а тепер у нас такий меценат. Вони його дуже хвалили, що він дав 50 тисяч на цей проєкт”, – розповіла жінка.
Волевиявлення громади чи фікція?
Громадські обговорення відбулися 12 листопада. Органи місцевого самоврядування відзвітували, що у ньому взяла участь 121 особа, з яких більшість проголосували за будівництво храму Російської Церкви і тільки одна людина висловилася проти.
Однак Старікова наполягає, що вона не єдина виступає проти будівництва церкви УПЦ МП. Багато незгодних є, зокрема, серед вчителів. Але, у зв’язку з тим, що обговорення призначили у будній день, багато жителів села, які мають роботу, просто не змогли бути присутніми.
Більшість людей на зборах – це безробітні або літні люди. Дехто з людей похилого віку навіть не мав змоги самостійно дійти та проголосувати, тому прихильниці священника Іоанна організували підвіз цих людей машинами, адже для легітимності зборів потрібна була явка не менше 10% населення села.
За словами Людмили, місцевим бабусям все одно, яка буде церква – російська чи українська. Головне – щоб була. “А мої однолітки, жінки близько 40 років – вони не хочуть розбиратися. Їм неможливо довести, що тут є політика”, – нарікає Людмила.
Син Людмили Артем, який знімав громадські обговорення на відео, влучно описав ситуацію, що склалася в селі:
“Кожна людина має Батьківщину та відчуття приналежності до її народу чи території. У частини населення це почуття викривилося у ностальгію за СРСР або любов до “братского народа, правонаследника СССР” – Росії. На превеликий жаль, у людей, які відносяться до даної категорії, немає нічого українського, окрім помилково наданого їм громадянства України. …Чомусь так склалося, що ці люди ще й мають право голосу та іноді вирішують надважливі питання. Ось так сталося у цій ситуації. Літні люди-пенсіонери, безробітні вирішують за чужий кошт побудувати “Свято-Успенський храм”.
Ініціативу Людмили скасувати громадські обговорення щодо будівництва храму Російської Церкви різко відкинули, а священник Іоанн під час виступу завуальовано погрожував їй, каже жінка.
“Священник розповідав, коли у Печенігах будували храм, там, мовляв, теж таке було: великий підприємець був проти, ми три роки ходили по судах, а протягом року його били й катували праскою, і це Божа кара. Він це говорить і дивиться на мене. І каже: “Хто проти храму, той проти Бога”. І тут всі починають до мене казати, мовляв, я проти храму”, – поскаржилась жінка.
На відео, знятому сином Людмили, видно, що після голосування священник Іоанн дійсно звертався до людей з маніпулятивними заявами, зокрема: “Якщо ми йдемо проти храма, то ми йдемо проти Бога”.
Своєю чергою Старікова наголошує, що противники будівництва виступають не проти храму, а проти Російської Церкви. Священник Іоанн на це показує документи і каже: “А де тут написано, що це Російська Церква?” Ще одним аргументом для незгодних є запевнення у тому, що вони “не знають церковних законів”.
Також священнослужитель заявив, що слова і документи Вселенського Патріархату нічого не важать, та вдався до найсильнішого свого аргументу – поклавши руку на серце, сказав: “Крим – український”.
“Я за Україну! Знімайте”, – дав дозвіл на знімання священник, хоча ще кілька хвилин тому забороняв це робити, і додав: “Росія забрала Крим незаконно!”
“Вселенський Патріарх надав грамоту, що Київська митрополія належить… Кому? (ймовірно, Іоанн мав на увазі Московський Патріархат, – ред.) То чому Вселенський Патріарх тоді надав, а через 300 років взяв і забрав?” – запитує священник МП, забуваючи обставини цієї історичної події та не уточнюючи, що це було зроблено під тиском складних обставин.
Також Іоанн розповів, що він і сам щирий українець, родом із Західної України. Водночас він виступає винятково за “канонічну Церкву”, ПЦУ називає “порошенківською церквою”, а Томос, каже, “дали американці”.
Цинізму ситуації додає те, що громадське обговорення організували у період дії карантину, згідно з яким заборонено проводити масові заходи кількістю більше 20 осіб. Тим більше, що до того у селі було зареєстровано кілька випадків захворювання коронавірусом.
Старікова викликала поліцію, однак правоохоронці прибули на виклик тільки за годину, коли всі вже розійшлись.
Жінка додала, що наприкінці зборів було повідомлено: якщо село висловилось за будівництво, то крапку у цій ситуації поставить чергова сесія сільради. “Але тепер виявляється, що тієї сесії не буде. Вже прийняли присягу депутати ОТГ у Печенігах, а депутати сільради втратили повноваження. Що тепер буде – незрозуміло”, – каже Людмила.
Зважаючи на те, що Ізюмська єпархія УПЦ МП користується підтримкою впливового тандему з місцевого бізнесмена Олександра Зачепила і нардепа від ОПЗЖ Дмитра Шенцева, мабуть тільки диво допоможе українцям вистояти проти Російської Церкви і проросійських настроїв.