За час існування “Вікна життя” у Вінниці при жіночому монастирі Згромадження Дочок Милосердя Каносіянок (РКЦ) монахині знайшли в ньому п’ятьох підкинутих немовлят. Доля дітей склалася щасливо, адже всі вони знайшли собі нові родини, повідомляє РІСУ з посиланням на 20 хвилин.
Фото: Vezha.ua
“Вікно життя”, в якому можна анонімно залишити небажане немовля, відкрили в 2011 році. Першу дитину підкинули через рік після відкриття. Прессекретарка жіночого монастиря Марина Киричук згадує, що взимку вночі в них залишили новонароджену дівчинку. Наступне маля опинилося у них у 2018 році. Протягом 2020 року тут залишили ще двох хлопчиків.
Марина Киричук розповідає, що кожне відкриття дверцят “Вікна життя” супроводжується звуковим сигналом. Він лунає одразу в кількох місцях монастиря, однак зовні – жодного натяку на “сигналізацію”. Звук досить гучний і його неможливо не почути.
Сестри йдуть перевіряти і максимум за дві хвилини вони вже на місці. Поки доходять, людина, яка принесла дитину, має можливість піти ніким не поміченою, позаяк камер відеоспостереження на території немає.
Марина Киричук розповідає, що у прилеглій кімнаті є всі необхідні речі для малюка.
“У нас є ліжечко, пеленальний столик та речі першої потреби: ванночка, якщо дитину треба помити, стіл, де можна змінити підгузок, одягнути, якщо дитинка, наприклад, гола. А також засоби, щоб дати воду та зігріти”, – розповідає вона.
Здебільшого ж сестри в цій кімнаті чекають на приїзд медиків, які оглядають діток та складають протоколи. Окрім бригади “швидкої” сестри викликають і поліцію.
Хоч дитину залишили анонімно, поліцейські повинні зафіксувати факт підкинення немовляти. Згодом знайду забирають у Центр матері та дитини, що на Старому місті.
“Там малюка лікують у разі необхідності або просто протягом певного часу він перебуває під наглядом медичного персоналу. Це триває близько півроку, а потім дитину передають на усиновлення. Наскільки мені відомо, охочих забрати діток дуже багато”, — каже Марина Кириченко.
Знайти біологічних батьків практично неможливо. Хоча все ж був випадок, коли залишеного у монастирі хлопчика вдалося повернути в рідну домівку. Тоді разом з дитиною у вікні лежало свідоцтво про народження, таким чином поліції вдалося встановили батьків. Вочевидь, мама того малюка не зовсім розуміла, куди вона віддає дитинку – можливо, думала, що це місце, де тимчасово можна залишити дитину. І свідоцтво поклала з метою, щоб знали, хто справжня мама. У всіх інших випадках батьків не знайшли.
На думку Марини Киричук, “Вікно життя” виправдовує себе на понад 100%. Адже кожне збережене там життя говорить про необхідність такого пункту.
“Лише через рік після відкриття нам залишили першу дитину, потім – тривала перерва. Хоча бували випадки, що матері викидали своїх малят у річку чи на смітник, або просто залишали у лікарні, – розмірковує прессекретарка монастиря. — Як показує практика, наше “Вікно життя” не стало стимулом для того, щоб жінки відмовлялися від дітей. Але я вважаю, що краще дати можливість малюку жити, а не викидати на смітник, де він просто загине”.
