Речник ПЦУ архієпископ Євстратій (Зоря) на своїй сторінці в Facebook розвінчує усталені міфи щодо купань на Водохреща.

За його словами, гріхів купання не змиває – для очищення від гріхів існують сповідь та інші таїнства. Так само пірнання в ополонку не складає змісту свята і не є замінником участі в богослужінні й молитві.

“Жодного церковного припису щодо потреби у день Богоявлення занурюватися в святу воду немає. Серед традицій минулого такої в Україні не було, хоча подібна традиція є в елліністичних Церквах. Однак вони переважно звершують служіння у більш південних країнах. У нашій країні такі звичаї з‘явилися зовсім недавно, наприкінці 1990-х – на початку 2000-х років”, – зазначає архієпископ Євстратій.

У ПЦУ нагадують, що дуже важливо розуміти суть християнського свята і не плутати його з модою, традиціями, народними віруваннями, тим більше – із забобонами чи марновірством.

“На свято Богоявлення здійснюється особливий Чин освячення води, яка зветься великою агіасмою, що в перекладі з грецької означає – святиня. Відповідно, і ставлення до такої води, як і до будь-якої іншої святині, має бути шанобливим. Українці здавна по-особливому ставилися до свяченої води: побожно зберігали її біля ікон, берегли кожну краплинку, використовували її в особливих випадках. Українські етнографи не фіксували у минулих століттях масових хрещенських купань, тим паче у тому вигляді, як це відбувається нині – часом зовсім без одягу, або з попереднім алкогольним “підігрівом” та гучними гуляннями опісля…

У велике свято Богоявлення ми дякуємо Богу, славимо Його, розуміючи, що найбільша для нас святиня – це Господь, Який спонукає кожну людину до внутрішніх змін в бік добра. Освячена вода – не чарівна, але має благодатні (насамперед, для духа людини) властивості для тих, хто її з вірою приймає. Занурення в ополонку ніколи не замінить Таїнства Сповіді та Причастя. Вода не змиває гріхи, бо гріх – це не зовнішня проблема, а внутрішня хвороба душі. І щоб зцілитися від неї, потрібно її спочатку виявити, від щирого серця покаятися та змінитися за допомогою Божою.

І наостанок – кілька практичних порад щодо великої агіасми. На Водохреща немає потреби просити священника “побризкати більше”, адже нема поняття “розбавленої святості”. Нема потреби запасатися водою у найбільших бідонах чи каністрах – адже той, хто принесе на водосвяття навіть найбільшу банку, але разом із темними помислами і порожнім серцем, не отримає “більшої святості”. Не від кількості води залежить святість і міра отриманих дарів Божественної благодаті, а від того, як ви наближаєтеся до Господа, від вашого способу життя, ваших змін в душі, віри, ваших діл. І нарешті: Церква не забороняє пірнати у зимову воду, це право і вибір для кожного. Головне – не перетворювати таке купання на якийсь магічний ритуал, привід до пияцтва, гордості чи осудження ближнього – наприклад, того, хто таки вирішив зануритись в ополонку, аби випробувати своє тіло”, – зазначають в Православній Церкві України.

Comments are closed.