Різні види залежностей – алкоголь, наркотики, паління, азартні чи відеоігри, шопінг, розпуста, грошолюбство, марнославство – є хворобою душі, аномалією, яку потрібно лікувати. Про це розмірковує предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній на своїй сторінці в Facebook.
“Отримуючи певну швидку насолоду, так само швидко людина її і використовує, а відтак потребує нової й нової… Цей стан людину захоплює, і вона хоче його повторювати знову й знову. Це є залежність, мовою церковною – пристрасть”, – зазначає предстоятель.
Він пояснює, що від пристрастей люди страждають, бо грішать і тим самим віддаляються від Бога.
“Саме тому найголовнішою ознакою залежності є страждання людини в момент відмови від її пристрасті або в момент, коли вона не може її задовольнити. Але найсумніше те, що на кожен свій гріх людина сама ж дає згоду, втрачаючи можливість справжнього життя і таким чином стаючи рабом пристрастей. Тож немає різниці, від якої конкретно залежності страждає людина, – вона є невільною, рабом своєї пристрасті та не володіє собою, а відтак – чинить проти волі Божої та Його Промислу щодо людини”, – каже Епіфаній.
За його словами, зцілення може отримати той, хто бачить свою гріховність, хто розуміє, що йому потрібна допомога, потрібен Лікар. Ті ж, хто бояться вступати в бій зі своїми пристрастями й егоїзмом, своїми різними шкідливими й гріховними звичками, проявляють слабкість, бо уникають відповідальності. У своїй слабкості вони намагаються будь-чим виправдати свої дії (зазвичай звинувачуючи інших), приглушують голос совісті, бажають втекти від відповідальності. Часто вони не розуміють, що коли підкорюються одній пристрасті, то віддають себе в полон й іншим. Такі люди страждають духовно, душевно та тілесно.
“Церква може допомогти змінитися: зрозуміти проблему, відкрити очі, серце, підказати, де брати сили, як долати залежність, як боронитися від згубних пристрастей ще на етапі помислу, адже пристрасть втілюється кількома етапами – від думки до дії (святі отці виділяють шість таких етапів: ідея-спокуса, здруження-обдумування, погодження з думкою і передчуття насолоди, полон, рішення реалізувати помисел, вчинення самого гріха).
Варто пам‘ятати, що в запущеному стані душевна хвороба спустошує людину, витягує з неї всю життєву енергію, а іноді навіть змушує покінчити з життям. Завжди є можливість на одужання – з Божою допомогою та покаянням, усвідомленням пагубності пристрасті та твердим бажанням більше не завдавати собі ран. Зустріч людини з душпастирем завжди унікальна, як і зустріч хворого з кваліфікованим лікарем. Головне – зробити перший крок, захотіти одужати. Ми ж, у свою чергу, завжди поруч. Наша Церква – завжди відкрита для кожного. Церква – з кожним із вас”, – підсумовує предстоятель.
