Іконописиця та флористка Жидичинського Свято-Миколаївського монастиря ПЦУ Наталка Табун викладає дизайн і флористику в технічному фаховому коледжі ЛНТУ. У монастирі працює безплатно, бо вважає, якщо Бог дав дар, то вона не може за це брати гроші. Про це йдеться в матеріалі ІА Конкурент.

Однієї недільної служби Наталя зрозуміла, що їй хотілося б додати барв та щось нове у монастирі. Проте досить довго не наважувалася сказати про це вголос.

«Понад вісім років тому я прийшла в монастир і мені дуже хотілося писати ікони. Приходила на службу – і мене так і тягнуло щось підмалювати. Але на той час там була іконописиця Ангеліна. Вона займалася храмом. Жінка, на жаль, передчасно померла. В один день я таки наважилася підійти й спитати, чи бодай щось можна зробити в церкві. І мені дозволили. Спочатку я була тільки іконописицею, а п’ять років тому, на Пасху, я вперше спробувала оформити церкву квітами», – пригадує Наталя.

То було красиве пасхальне оформлення. З того часу ніхто, окрім неї, більше не береться за оформлення на великі свята. Щороку – нові ідеї. Їх Наталка черпає на службі. Каже, молитва допомагає. Потім вона малює ескіз і лише тоді береться практично втілювати в життя задумане.

«Усе починається з благословіння. І я обов’язково все погоджую з отцем Костянтином, настоятелем монастиря. Він мені, звісно, довіряє у виборі. Проте аби оформити храм, потрібні чималі кошти», – каже дівчина.

Церковна флористика не визнає стереотипів, але дотримується своїх правил і канонів. Тут не рахують кількість поставлених у вазу квітів, не надають значення тому, парне там число квіток чи ні. Так само не має значення й сорт квіток, лише враховують те, що деякі надзвичайно пахнуть. Церковна флористика не має бути акцентом, вона має доповнювати красу храму. Важливо, аби квіти не заважали священнослужителю та людям, які підходять до ікон. Також важливим є те, аби квіти не губилися у церкві, тому флористка використовує їх зазвичай в одній кольоровій гамі. І єдине, чого дотримується Наталя, – це те, що на кожне свято монастир оформляють у ту відповідну кольорову гаму. Як розповідає, якщо це Богородичне свято, священнослужителі вдягають блакитне облачення, то квіти також мають бути в таких відтінках: блакитний, фіолетовий, можливе поєднання з білим. Якщо Пасха, то у монастирі  – яскравий червоний колір в поєднанні з жовтим, помаранчевим, допускається небагато білого. На Трійцю – зелений колір, а на Різдво – білий. Хоча на новорічні свята використовують багато штучних квітів, живі гілки ялини і, звичайно, кульки.

При оформленні й на інші свята Наталя використовує штучні квіти, трави, сухоцвіти. Навколо монастиря росте самшит, тому вона часто поєднує його в букетах. А от для того, щоб оформити церкву на поховання Плащаниці, коли у цей день збирається дуже багато людей, використовує квіти, які вирощує на своєму городі. І вирощує з молитвою, просячи у Богородиці, аби врожай був вдалим, адже ці квіти – для храму. А загалом ті, хто знає, що Наталя прикрашає храм, допомагають їй з квітами і зносять з дому. Буває, що вона їздить селом і збирає необхідні їй квіти.

«На Спаса у мене виникла ідея оформити ікону фруктами. Хотілося, аби це були червоні маленькі яблука. Це ж класно. У цей день усі несуть у церкву саме фрукти, а не квіти. Й одного року я це таки зробила», – ділиться спомином Наталя.

Багато роботи – перед Пасхою, бо тоді церква найбільше купається у квітах. Наталя розповідає, що це дещо клопітка робота.

Працювати подобається ввечері або й вночі. Каже, тоді особлива атмосфера й тиша в храмі, відчувається присутність Бога.

Comments are closed.