Представники Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій пояснили парламентарям ризики та ідеологічну заангажованість Стамбульської конвенції, які роблять неможливим її ратифікацію.
Дискусія на цю тему відбулася під час чергової зустрічі ВРЦіРО з міжфракційним депутатським об’єднанням «Цінності. Гідність. Родина», яка відбулася 31 травня в Києві.
Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, відома як Стамбульська конвенція, була підписана у 2011 році. Однак не всі країни погодилися її ратифікувати, зокрема Україна, Велика Британія, Литва, Латвія, Словаччина, Чехія, Угорщина, Молдова, Ліхтенштейн, Болгарія та інші. При цьому Туреччина цього року заявила про денонсацію ратифікації з та вийшла з учасників цієї конвенції.
Представник Головуючого у Всеукраїнській Раді Церков о. Олекса Петрів пояснив недовіру до Стамбульської конвенції тим, що вона несе в собі ідеологічну надбудову. На його переконання, це є прямим порушенням статті 15 Конституції України, згідно якої “жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова”.
Старший єпископ Української Церкви Християн Віри Євангельської Михайло Паночко зауважив, що через використання таких понять, як “гендер”, “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність”, та вимоги щодо навчання дітей у школах “нестереотипним гендерним ролям” (стаття 14 конвенції) українському суспільству фактично нав’язується гендерна ідеологія. Ця ідеологія передбачає заміну статевої ідентифікації жінок і чоловіків на гендерну, коли людину заохочують самостійно у будь-який час обрати собі гендер – жіночій чи чоловічий, або інший з понад 50-ти вигаданих конфігурацій.
На переконання Ради Церков, найбільший ризик Стамбульської конвенції – це загрози для безпеки України, пов’язані з запровадженням гендерної ідеології, яка насправді далека від практичного вирішення проблем рівності прав жінок і чоловіків. Тому релігійні діячі послідовно виступають за вдосконалення національного законодавства України з протидії домашньому насильству, як це роблять інші країни, які відмовилися від ратифікації Стамбульської конвенції.
