Московський Патріархат на Закарпатті — це не тисячолітня традиція славних предків. Він там з’явився лише 77 років тому.
А до того там шість століть була Київська митрополія Константинопольського Патріархату, три століття — Унійна церква, і десятки років — Карловацька та Сербська патріархії.
Про це розповів релігієзнавець Дмитро Горєвой у програмі “Детектор. Релігії” на YouTube-каналі DetectorUA.
Він нагадав, що православ’я на Закарпаття прийшло із Києва у 10–12 столітті. Протягом декількох століть Православна Церква на Закарпатті підпорядковувалася Київській або Галицькій православній митрополії.
У 15 столітті з’являється православна Мукачівська єпархія, яка входить до складу Київської митрополії. Наприкінці 16-го і протягом 17 століття православна церква на Правобережній Україні переходить у канонічну єдність з Римом і стає Унійною.
Закарпатські православні священники присягнули на вірність угорському римо-католицькому єпископу у 1646 році. Саме з того часу прийнято вести відлік Унійної церкви на Закарпатті.
Згодом через політику угорців, спроби мадяризації місцевого населення і латинізації єпархії, яка попри свою адміністративну підпорядкованість римо-католикам зберігала православний, візантійський обряд, – починається невдоволення місцевих новим статусом.
Орієнтовно наприкінці 19 століття, коли стало остаточно зрозуміло, що угорці не відпустять закарпатських греко-католиків, почався рух переходів з унії до православ’я, який організаційно та фінансово підтримувався Росією.
“Знедолені русини-українці східного обряду (що православні, що греко-католики) потерпали від мадярів і наївно вірили, що ближчі у культурному, релігійному та етнічному плані росіяни визволять українців за карпатським хребтом і подарують їм свободу”, – зауважив Горєвой.
Він наголосив, що саме це русофільство зіграло ключову роль у тому, чому тут зберігся Московський патріархат і не було переходу в українські церкви, як це було на Волині, Галичині, Буковині чи Наддніпрянщині.
“Річ у тім, що і Київський патріархат, і УАПЦ сприймалися закарпатцями як галичанські церкви. А з галичанами у закарпатців були свої особливі історичні змагання. Тому власне на Закарпатті і зберігся Московський патріархат, а позиції ПЦУ дуже слабкі”, – пояснив експерт.
У 1944 році, коли СРСР приєднав Закарпаття до України, місцеві православні діячі з москвофільського руху поїхали до Москви просити Сталіна включити Закарпаття до складу СРСР як окрему республіку, “бо вони, мовляв не хочуть бути ні чехами, ні українцями, а є русскими людьми”.
Також вони просили домовитися з Сербською церквою, у юрисдикції якої тоді перебували православні Закарпаття, про їхній перехід до РПЦ.
“До речі серед іншого, ця група москвофілів просить аби радянська влада та військові сприяли перерозподілу греко-католицького майна на їхню користь. За п’ять років місцева греко-католицька церква буде ліквідована, а її майно перейде православній церкві”, – уточнив релігієзнавець.
Таким чином, зауважив Горєвой, “Московський патріархат з’явився на Закарпатті через інтриги москвофільської групи, шляхом фактичного загарбання єпархій автокефальної Сербської православної церкви та ліквідації місцевої греко-католицької єпархії”.
Але на цьому історія не закінчилась, додав він.
“Вже за декілька років місцеві москвофіли дуже пошкодували про свій вибір, але було вже дуже пізно. СРСР «віддячив» їм у своїх найкращих традиціях. Комуністи так само закривали православні церкви Закарпаття, як і в усіх інших регіонах, і ті, хто мріяв про свободу від так званих братів-єдиновірців, втратив і свободу і гідність”, – резюмував він.
