Хмельничанину Олександру Чернову вдалося зібрати колекцію старовинних хатніх ікон Поділля. У його зібранні більше сотні сакральних картин часів 19-го століття, написаних на дерев’яних дошках та на полотні. Про це повідомляє видання «Є».
Колекціонером себе чоловік не вважає, називаючи себе «зберігачем». Говорить, що спеціально картини не збирав, вони самі його знаходили. Водночас впевнений, що зберегти такі роботи вкрай важливо, адже в цих іконах наш рід – на них зображені живі люди, наші предки.
«Все почалося з ікони Миколая і Марії. Я працював у краєзнавчому музеї і хтось її туди приніс. Але музей не прийняв ікону, бо автор невідомий і робота непрофесійна. Тоді я відніс її в церкву, а там сказали, що вона неканонічна. Я ще декілька разів пробував її кудись віддати, але не вдавалося. Пізніше зрозумів, що без неї не можу, – говорить Олександр Чернов. – На той час я нічого не знав про такі ікони, інформації про них не було. А потім мені потрапила в руки цікава книга про наукові дослідження народної ікони, звідки я чимало дізнався. З часом ікон ставало більше. У мене не було цілі їх збирати, вони самі до мене приходили. Я не міг їх викинути, а вони були брудні, в пилюці».
Вперше свої збереження хмельничанин показав на виставці у 1998 році, тоді мав близько трьох десятків екземплярів. Тепер його картини постійно виставляють в різних музеях та галереях, приваблюючи людей своєю енергетикою. Після цього, за словами Олександра, інколи люди йому самі телефонують і пропонують чергову картину.
«Кілька робіт я передав на реставрацію і в них одразу щось пропадало. Вишуканість зникала. Тому я зрозумів, що краще не лізти до них», – додає він.
Народні ікони створювали богомази, для яких народна естетика була близькою. Зображаючи святих, автори надавали їм риси своїх близьких чи односельців, привносили в біблійні сюжети реалії тогочасного життя, традиції, фольклор. Таким чином образи святих ставали живими та реалістичними – з усмішкою, великими очима, інколи в ювелірних прикрасах.
До революційних подій початку 20-го століття люди в Україні були дуже набожні. Не кожен мав можливість ходити до церкви, але всі постійно молились. Народні ікони ж продавалися на ярмарках, ринках. Тому практично в кожній хаті в українському селі був свій іконостас.
Багато святих переходять з ікони в ікону. Найчастіше зображували святого Миколу, Богородицю з дитям. На деяких картинах відтворені рідкісні сюжети – до прикладу, як Ісус оберігає дітей. Малювали Іоана-воїна, Юрія-змієборця – вони мали захищати та допомагати у боротьбі.
Проєкт, з яким нині сім’я Чернових експонує народні ікони, називається «Віконниці роду».
До 25 червня колекцію подільських хатніх ікон Олександра Чернова можна переглянути в виставковій залі Хмельницької школи образотворчого декоративно-прикладного мистецтва (Проскурівська, 65).
