Капелан ПЦУ отець Валерій Лотарєв, який народився і служив на Донеччині, розповів в інтерв’ю DetectorUA, як бойовики піддавали його тортурам.
Священник пригадав, що його затримали бойовики з батальйону «Восток», коли він повертався з місця дислокації військових неподалік від Іловайська. Він їздив туди на прощання з першим загиблим військовим – молодим хлопцем з Дніпропетровська.
«Вони зупинили мене і кажуть, що у них був обстріл і є інформація, що у цьому замішаний священник. Нібито бачили, що людина в рясі вийшла і з гранатомета стріляла по них. Вони мене арештували», – розповів отець Валерій.
Йому довелося пересісти на пасажирське сидіння свого авто, а за кермо сів бойовик.
«Їдемо розбиратися до зясування обставин. Один хлопець був наче такий людяний, каже, мовляв, батюшка не перейматеся, зараз перевірять документи і вас відпустять. А решта троє чи четверо були агресивні. Кажуть: «Ну все поп, ты попал, прощайся с жизнью, мы сейчас тебя расстреляем, машинка нам как раз нужна», – переповів капелан і додав, що його охопив страх.
«Я розумію, що додому не повернуся. Життя моє скінчилося», – пригадав отець Валерій.
Він додав, що бойовики були більше схожі на бандюків, аніж на військових: «Одягнені хто в чому – частково військовий, частково цивільний одяг. Стоїть дитина, 17-18 років, хлопчик з «калашом». Видно, що недалека дитина, його поставили, а він навіть не розуміє, чого він там стоїть. Він не розбирається, хто це, що за священник. Виглядало як піратство і розбійництво».
На місці священника вивели з машини, забрали документи, ключі від машини і поставили на коліна.
«Позаду мене стоять озброєні люди, понатягали балаклави, щоб я їх не міг пізнати. Іхній старший дав наказ: якщо ворухнеться, стане щось казать, одразу стріляти без розмов. І пішов кудись. І тут почалися знущання: стали пересмикувати затвор, до потилиці приставляють мені Калашнікова, клацають. Хі-хі, ха-ха, мать-перемать. «А ось ми впіймали, це скоріш за все бендерівець», – пригадав священник.
У такому положенні, на колінах, на щебні і шлаку, бойовики тримали його близько півдня.
«Не дозволяли сісти. Будь-яка спроба поворушитися – мені одразу прикладом стучать у потилицю. Ніхто не підходив, вже сутініє, аж виходить у балаклаві якийсь молодий, не той, що забирав документи, і каже: «Поблагодари своих детей». А у мене в паспорті всі діти записані (у отця Валерія п’ятеро дітей, – ред.). Можливо, це зіграло роль, що вони побачили і в когось з них все ж людяність якась лишилася», – розмірковує священник.
Отцю Валерію віддали документи і віпустили, але заборонили з’являтися на їхньому блокпості.
«Це була перший акт агресії проти мене. Я тоді ще більше для себе зрозумів, що це не люди. Дійсно, як пірати», – зазначив капелан.
