У сучасній культурі слово «самарянин» стало синонімом добродія, гуманіста, а тому досить складно уявити, що колись іменування цього народу для іудеїв було, скоріше, лайливим і образливим словом, вважалося, що добра від самарян годі було очікувати. Таке уявлення змінив Господь наш Ісус Христос, Який, пояснюючи значення того, хто для людини є ближній, навів приклад саме про самарянина, розповідають в ПЦУ.
Цей епізод детально описується в Євангелії від Луки: якось, відповідаючи на запитання одного законника про те, що варто робити, щоби успадкувати життя вічне, і хто такий ближній, якого треба любити, як самого себе, Ісус Христос розповів таку історію.
Один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які його пограбували й сильно побили, залишивши ледве живого. І священник, і левит тоді пройшли повз пораненого, не допомігши йому. І лише самарянин, житель ворожої тоді для Єрусалимського краю Самарії, допоміг нужденному, перев’язав рани і потурбувався про нього. «Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само» (Лк. 10: 36 – 37).
У ті часи зробити самарянина (фактично, ворога) героєм притчі для виявлення ближнього, якого треба любити, означало кинути виклик тогочасній свідомості національно-релігійної винятковості. Але Христос показав, що справжнє людинолюбство, милосердя вищі за всі штучні стереотипи й умовності. Добро долає навіть мури розбрату і ворожнечі, що віддаляють людину від людини. Самарянин не тільки врятував життя постраждалого юдея, але ще й потурбувався, щоби він одужав, заплативши за нього господареві заїжджого двору (Лк. 10: 34 – 35). Це означає, що він робив це добре діло з великого почуття любові до людини, до ближнього, а не через обов’язок чи вигоду.
Тут доречно згадати ще кілька біблійних згадок про самарян: зустріч Ісуса Христа з жінкою-самарянкою, яка трапилася ще на початку Його земного служіння. Втомлений від дороги Спаситель сидить біля криниці, до якої приходить жінка з Самарії набрати води. Ісус просить у неї напитися, а самарянка здивовано каже Йому: «Як Ти, будучи юдеєм, просиш напитися у мене, самарянки? Адже юдеї не знаються з самарянами» (Ін. 4: 9). А також згадаймо чудесне зцілення Ісусом Христом десяти прокажених, з яких лише один іноплемінник, самарянин, повернувся, щоби подякувати і прославити Господа.
Тож, не соціальні статуси, обізнаність у законах чи приналежність до певного народу служать істинним спасінням для людини, а насамперед – виявлення любові до інших, а відтак – до Бога. Ці притчі про самарян закликають усіх нас не бути жорстокосердними, не ділити людей на «своїх» і «чужих», не допомагати вибірково, а виявляти любов до всіх потребуючих. Як і вчив наш Господь Ісус Христос.
