Своїми враженнями від спілкування з афонськими монахами поділився священник ПЦУ Віктор Мартиненко.
Як відомо, водночас із Вселенським Патріархом Україну відвідували ігумен монастиря Пантократор архімандрит Гавриїл, ієромонах Лука з Ксенофонту – іконописець, який художньо оформив Томос, а також ієромонах Никита та ієродиякон Феодосій.
Віктор Мартиненко розповів, що мав честь і радість служити з ними дві Літургії, бути на зустрічі з парафіянами, розмовляти за обідом та кавою.
“Скажу я вам, – вони ламають стереотипи, вироблені у нас пострадянською церковною практикою. Мав кількадесятилітній досвід споглядання деяких “старців”, “молитвенників” і “монахів”, які здебільшого – дешеве реконструкторство і рольові ігри.
“Старець з монастиря”, до якого ми звикли, має бути хамовитим, неохайним і з легкою придур’ю. Він всіх “облічає” направо і наліво. За все – коротке платтячко у дитини, манікюр чи відсутність хустки. Недодержання постів чи недостатню кількість прочитаних молитов.
“Старець” знає відповіді на всі питання. Без виключення. Від державного устрою до поз у сексі. Деменсні діди віщають про виховання дітей, подружні стосунки і шкоду медицини. Ролики з цим брєдом мають мильйони переглядів, а щоб почути його вживу люди натовпами їздять у найвіддаленіші монастирі.
Знаючи таку народну любов і її прибутковість під “старців” косять деякі попи, роздаючи навкруги “благословення” і вимагаючи покори.
Ось тому, вже давно з обережністю ставлюся до всіляких “духівників” і “старців”. Так от, те що я побачив, мене здивувало і вразило! Цілком адекватні, привітні, світлі і радісні люди. Щиро, непоказово скромні у поведінці, лагідні і ґречні у спілкуванні.
Я бачив архімандритів, намісників півторамонашних монастирів, у яких понтів у тисячі разів більше, ніж в геронди Гавриїла, ігумена Пантократора. У нього їх немає! У нього посмішка. І скромне “thank you”. Він носить простий наперсний хрест і сам складає облачення після служби.
Ці монахи нікого не повчали чи викривали, а привітно посміхалися, з радістю фотографувалися з усіма охочими і скромно відповідали на запитання.
А тут теж мушу вам розповісти. Хтось задав питання про календарі, перехід чи неперехід на новий стиль. ” То питання в компетенції ієрархів церков. Ми монахи, наша справа молитися”, – відповів старець. Те саме про вакцини – “То питання медицини, а ми монахи, ми молимося”.
Ого! Ви точно афонські монахи? – подумалося мені. А як же теорії змов і масони, антиекуменізм і боротьба зі штрихкодами? Просто я звик, що то основне “монашескоє дєланіє”, а вони про молитву.
Хтось задав питання про духовне життя, як спасатися і виконувати заповіді Божі. Ну, думаю, вже тут почую рекомендації скільки годин молитися і які канони з акафістами читати. А ніт! “Головна чеснота – любов, і головне, чим ми можемо догодити Богові – любов’ю і служінням своєму ближньому”, – відповів афонський монах. А в молитві головне щирість, а не кількість. От такі відповіді.
Знаю, що і на Афоні, як і скрізь, є різні люди. Є і фанатики, і адепти “руского міра”. Проте, саме ці монахи і спілкування з ними справили на мене сильне, світле і надзвичайно добре враження. На згадку про це спілкування маю автограф отця Луки у своєму служебнику і вервичку від геронди Гавриїла, яку днями подарую знайомому монаху).
До зустрічі на Святій Горі, отці – браття!” – написав священник ПЦУ.
