25 жовтня в Україні відзначали день військового капелана. Сотні священнослужителів разом зі своїми підрозділами зустрічають цей день на передовій, де, хоч і без зброї, але несуть службу на рівні з іншими армійцями.
Із військовими священниками поспілкувалася журналістка 5 каналу.
“О! Отче! Падре! Батюшка! Святійший! Доброго здоров’ячка! Як ваші справи?”. Так звертаються до капелана 30-ї бригади о. Олександра побратими. На фронт він почав їздити, тільки-но розпочалися бойові дії на сході. Спочатку волонтером, а коли вояки довідалися про те, що він священник, попросили відправити богослужіння.
“Багато хлопців мені кажуть: “Я ніби атеїст, але коли почали нас добре обстрілювати, я згадав усе, чого мене вчила бабуся. Усі молитви! Згадав все. Сам почав молитися своїми словами”. І я завжди казав і буду казати, на передовій атеїстів немає”, – додає військовий капелан.
Провівши кілька служб на передовій, Олександр зрозумів, його допомога як священника тут значно потрібніша, ніж на мирній території. З 2015 року він не полишає фронту. Живе разом з армійцями у бліндажах.
“На вулиці був мороз. А підрясник висів на вішаку. Сюди залізла миша. Обгризла, залізла сюди і спала всередині. Я до сьогодні не хочу зашивати, бо це згадка про те, що святиня має залишатися святинею”, – розповідає Олександр.
Від початку війни разом зі своїм підрозділом несе службу і Сергій Дмитрієв. Шеврон із написом “Капелан” – єдине, що відрізняє його від інших армійців.
“У нас просто є в суспільстві стереотип. Ми собі вигадали стереотип, що це якийсь бородатий дядько з хрестом, і він постійно щось просить. Але це не так. Це стереотип Російської Православної Церкви”, – зауважує військовий капелан ПЦУ Сергій Дмитрієв.
За 7 років війни для побратимів Сергій став не лише священником, а й психологом. Каже, обстріли вояки переживають значно простіше, ніж розлуку з рідними.
“Іноді дати пораду в ділах сердешних так само важливо, як і під час обстрілу. Є просто поради, які важливі для людини в цей момент”, – додає Сергій Дмитрієв.
Військовий капелан Сергій Салогуб запевняє: “В першу чергу ми повинні стати для військових друзями! Подружитися! Спершу душевне, а потім духовне”.
Сергій Дмитрієв священнослужитель Української православної церкви. Його тезко Сергій Салогуб – протестант. Попри те, що більшість армійців підрозділу – православні, каже, це не стає на заваді.
“Немає значення, яка віра. Протестант ти, мусульманин чи православний, саме головне, що у нас Бог один. І ми повинні це не забувати”, – зазначив Сергій Салогуб.
Військовий капелан каже: “Треба покопати, стали разом покопали. Треба бліндаж перекрити – перекриваємо бліндаж. Тобто військовий капелан повинен бути потрібен не лише словом Божим, а й абсолютно в усьому”.
Нині капелани є в усіх військових частинах. Вони у складі Збройних сил України, утім попри те, що ризикують життям на рівні з іншими армійцями, статус учасника бойових дій для них досі не передбачений.
“Я не беру зброю, поки не прийде час. Якщо моїй сім’ї пряма загроза, то я буду захищати. Тут моя сім’я – військовослужбовці. Якщо буде загроза життю військовослужбовців, то ми будемо брати зброю і захищати”, – підсумував військовий капелан Сергій Салогуб.
