Леонід Севастьянов — унікальний випадок сучасного практикуючого старообрядця, який здобув освіту в університетах Риму та Вашингтона, мав успішний досвід у бізнесі та очолює амбітний міжнародний громадський рух у вельми невільних умовах сучасної Росії.
Він народився 1978 року в старообрядницькій багатодітній родині в Ростові-на-Дону і ще в школі дізнався, що таке бути ідеологічним ізгоєм. Як його брати і сестри, він не вступав до піонерів та комсомолу, зазнаючи образ з боку вчителів та однокласників. Його батько Михайло Севастьянов, який не бажав працювати на радянську владу і займався збиранням старообрядницьких книг, був за це судимий і репресований брежнєвським та андропівським режимами.
За благословенням старообрядницького митрополита Алімпія (Гусєва), який гостро відчував нестачу в старообрядництві освічених вчителів і кліриків, у 1990-х навчався в Московській духовній семінарії РПЦ МП, звідки як один з найкращих учнів був направлений до Папського Григоріянського університету. Завершив освіту на відділенні міжнародної політики Джорджтаунського університету у Вашингтоні. Працював у Світовому банку.
Повернувшись до Росії, в умовах репресивної політики російської влади, намагається захищати гнаних віруючих, проповідуючи міжнародні стандарти в галузі свободи совісті. Одружений на оперній співачці Світлані Касьян — улюбленій примі папи Франциска, який наділив її статусом Дами ордена св. Сільвестра.
– Розкажіть, будь ласка, про історію і статус Вашої спілки. Хто до неї входить?
– З юридичної точки зору, спілку зареєстровано 2019 року, але її історія дуже глибока. Ключовим моментом було створення 2013 року сайту “Руська віра” як майданчику для старовірів усіх напрямів, усіх згод. Це найвідомішій сайт серед старовірських, і в повній назві нашої спілки міститься назва цього сайту. Звертаю увагу, що слово “Руська” ми тут використовуємо не з двома “с” — “русская”, — а з однією — “руська”. Це підкреслює, що під “руським” ми маємо на увазі не “російське”, а набагато ширше. Ця назва пов’язана з витоками нашої традиції, які навіть виходять за межі слов’янства, бо назву “Русь” використовували і скіфи з варягами. Це третій шлях християнства поміж греками та латинами.
В цьому сенсі Україна — ключова частина цього “руського світу” з однією літерою “с”. І Білорусь так само. “Руська віра” – це постійний пошук витоків, першоджерел. І Україна перебуває в такому пошуку, активно відповідаючи на нові виклики.
В історії старовірства спілки створювалися постійно, особливо багато їх з’явилося напередодні революції 1917 року. Часто-густо такі спілки перетворювалися навіть на політичні рухи. Тому поняття “спілка” в старообрядстві асоціюється з поняттями “соборність”, “майдан”, “віче” або козацьке “коло” (“круг”). Широка організація, яка не має “вертикалі”, яка ухвалює рішення на підставі консенсусу.
Ви кажете про “членство”. Коли таке запитання мені ставлять представники РПЦ МП, я ставлю їм зустрічне запитання — а яке членство у вашій організації? І ніхто не надає чіткої відповіді. Сучасний світ є більш складним, він грунтується не на переписах чи внесках, а на певній ідеологічній лояльності, ідентичності. І я як голова спілки так само залежний від ідеї, є гвинтиком цього руху. Наше членство — це ідея всесвітнього співробітництва старовірів заради просування ідеології древньої Руси.
– Доімперської?
– Не просто доімперської. Мені особисто дуже подобається годуновський період. Не зважаючи на те, що то була царська влада, але вона ґрунтувалася на демократичних засадах і процедурах. Я вважаю, що це дуже подібно до устрою сучасної Англії: двохпалатний парламент (Земський собор — палата громад, Боярська дума — палата лордів), цар як арбітр.
А монархія Романових для нас, старовірів, є режимом, не вартим пошани. Саме за часів Романових виникло ідеологічне протиставлення Заходу і Сходу в руській культурі. Коли я читаю “Лицевий звід” часів Івана Грозного чи “Руський літопис” початку XVII ст., то я не бачу жодної демонізації Заходу. Часто-густо висловлюється критика Візантії і навпаки — добре ставлення до Заходу. Наприклад, відповідальність за погром Константинополя під час Четвертого Хрестового походу покладається на візантійського імператора. Я часто відвідую Італію і звертаю увагу, що розписи храмів до Джотто майже не відрізняються від новгородських фресок.
Тому я не поділяю цивілізацію на Захід і Схід, а я поділяю ідеології: одна базується на демократичності, громадськості, вихованні особистості, а друга — на авторитарності, послуху…
З дружиною Світланою Кас’ян
– З якою добою в історії Росії у Вас асоціюється нинішній політичний устрій РФ?
– Складно сказати. Для аналітика не вистачає даних, аби аналізувати. Цей устрій не завершив свого формування, він не сталий. Дуже різними та суперечливими були останні 20 років в Росії. За царату все ж таки писалися закони, встановлювалися якісь правила, а сучасний стан у Росії нагадує віндсерфінг — складається враження, що все керується лише одним бажанням триматися на плаву, залежачи від вітру. Немає ідеології — ні як в Івана Грозного, ні як у Сталіна.
Старообрядство пропонує такий тип соціально-економічного устрою, кращого від якого немає. Бо це ідеальний баланс прагматики та ідеології, без перекосів. Колись знущалися над старовірами, що вони не дають “єретикам” пити зі своїх склянок, тримаючи окремий посуд для “невірних”. А зараз, через призму пандемії, усвідомлюєш, що це ідеальна прагматика, яка захищає громаду від зовнішніх загроз, навіть біологічних. Таким чином, якщо б не було насильництва революції, Громадянської війни, репресій, то старообрядство виграло б конкуренцію з офіційним православ’ям й іншими релігіями.
Суспільство, що побудоване на спілці, на солідарності, на перший погляд видається складним, важкокерованим, порівнюючи з авторитаризмом, але у стратегічній перспективі воно виграє, бо має конкурентну перевагу. Таким чином, ідеологія нашої спілки корисна не тільки для старовірів, але й для всього світу. Мені доводиться спілкуватися з багатьма впливовими людьми в різних країнах і я бачу живий відгук на нашу ідеологію, незалежно від конфесійної належності співрозмовника. Щодо України, то ідеологія нашої спілки має бути близькою вашому народові саме цим козацьким духом.
– У назві Вашої спілки наявні слова “захист прав” (Всесвітній союз захисту прав і інтересів старовірів, старообрядницьких громад і організацій “Руська віра”). Йдеться про захист строго за конфесійною ознакою, чи Ви готові захищати гнаних віруючих нестарообрядців?
– Це неможливо відокремити. Наприклад, ви не можете вирішувати екологічні проблеми тільки навколо своєї ділянки, садиби. У сучасному світі все взаємопов’язане. Нереально захищати старовірів, не відстоюючи свободу релігії для всіх. За часів Російської імперії старовіри це зрозуміли, тому 1905 року вони пролобіювали закон про релігійну свободу в імперії. Неможливо “перечекати”, дивлячись зі сторони, як репресують вірян сусідньої конфесії, бо рано чи пізно прийдуть за тобою, якщо ти залишишся осторонь. Якщо я почну стверджувати, що тільки старовіри потребують свободи, то я не знайду жодного логічного аргументу, чому саме їх треба обрати…
– Російська пропаганда пропонує критерій “традиційності”, встановлюючи різні права для різних конфесій.
– А що це таке? Це поняття може мати знаки “плюс” і “мінус”. Якщо відштовхуватися від 50-річного терміну давності, то аборти мають бути для нас “традиційною цінністю”. Або ж атеїзм чи комунізм, як про це нагадує Зюганов Московській патріархії. Це штучний критерій!
Взагалі для чого потрібна держава? Задля захисту слабких і стимулювання суспільного розвитку. Держава повинна мати зрозумілу концепцію розвитку соціуму. Відповідно до цього, релігії, що сприяють, скажімо, демографічному чи економічному зростанню, стимулюються державою, а в релігіях, що закликають до виходу з суспільного життя, держава менше зацікавлена. Жодна релігія не може бути забороненою — держава може їх розділяти лише з точки зору рівня стимулювання, сприяння їхній діяльності. А метафізикою та з’ясуванням, яка релігія істинна, держава не повинна займатися. Я віруюча людина і, звичайно, визнаю, що існує істинна віра, але з точки зору держави як інституту може бути тільки турбота про розвиток суспільства тут, на землі.
Леонід Севастьянов з принцем Майклом Кентським
– Які успішні кейси із захисту прав віруючих маєте?
– Із захисту старовірів маю. Наприклад, біля сочинського храму стояв бульдозер, аби зруйнувати цю будівлю “за рішенням суду”. Храм нібито заважав освітньому центру “Сіріус”, яким особисто опікувався Кремль. Ми зупинили цей бульдозер.
Я виступаю за свободу всіх релігій, незважаючи на їхні догмати чи ідеї. На нинішньому етапі, в першу чергу, я здійснюю медійну допомогу — коли всі мовчать, то кожен голос на захист має вагу золота. У горах навіть лавина може зійти через те, що лише одна людина вирішила не мовчати.
– Ієрархія Церкви, до якої Ви належите (Білокриницька ієрархія), походить з території сучасної України. Її першим ієрархом був митрополит Амвросій, що приєднався до старообрядства з Константинопольського Патріархату і оселився в Білокриницькому монастирі на території Північної Буковини (зараз — Чернівецька область). Під час Другої світової війни спадкоємці Амвросія — Білокриницькі митрополити — були вигнані до Румунії і досі перебувають в еміграції. Чи мають вони повернутися до Білої Криниці і чому Московська митрополія Російської Православної старообрядської Церкви не віддає Білокриницький монастир законним власникам?
– Це дуже символічне значуще місце, серцевина старообрядництва, і воно перебуває у цілком занедбаному стані. Якщо б український уряд подбав про те, щоб це місце відновилося, то була б велика справа! Таким чином українська влада могла б повернути Білій Криниці статус всесвітнього центру старообрядництва.
На початку 90-х моя родина там побудувала будинок і, користуючись нагодою, я хотів би висловити надію нарешті відвідати Білу Криницю попри складнощі з перетином кордону, які наразі існують. В такому разі наша спілка могла би стати партнером у розвитку Білої Криниці.
Я не бачу причин, чому митрополит Білокриницький (зараз це митрополит Леонтій) не може повернутися в Україну, власне до Білої Криниці. Формально він є громадянином Румунії і напевно отримує субсидії від румунської держави, та й уся старообрядська Церква за румунським законом фінансується державою. На початку 1990-х вони добилися офіційного визнання старообрядців-липован окремим народом у Румунії, за яким закріплено місце в парламенті.
Біла Криниця ніколи не належала Росії. Вона входила до складу Священої Римської імперії, Австро-Угорщини, Румунії, України…
– Чи може в перспективі нинішнє загострення стосунків Московської та Білокриницької митрополій призвести до зміни канонічної підлеглості Білої Криниці та взагалі усієї Київської старообрядської єпархії?
– Тут є багато чинників. Наприклад, у старообрядстві не вирішене питання про те, кому має належати діаспора. Але головне непорозуміння пов’язане з тим, що старообрядський московський митрополит Корнілій був комуністом та зрікався віри. Звідси його постійні виступи проти Заходу, а Румунія — теж частина Заходу, і Україна рухається в певному напрямку. Вони вже 200 років мешкають у Румунії і владиці Корнілію багато в чому варто брати з них приклад. Вирішити цей конфлікт можна тільки на спільному Соборі.
– Навряд чи за нинішніх геополітичних умов такий Собор зможе відбутися…
– В такому випадку я б не виключав розрив канонічного спілкування. Дуже багато накопилося запитань до канонічних рішень митрополита Корнілія. Але часто-густо канонічні рішення з’являються внаслідок впливу політичного вектору. Якщо в Україні триватиме нинішній політичний вектор, то велика вірогідність переходу значної частки старообрядських парафій від Москви до митрополита Леонтія. Для старовірів дуже важлива символіка спадкоємності, сила коріння. Владика Леонтій та всі липовани, які мешкають у Румунії, це корінні старовіри, а Московський владика Корнілій прийшов до Церкви в дуже зрілому, майже пенсійному віці. Так само й багато хто з духівництва з його оточення. Таким чином, виникає конфлікт різних традицій. Якщо в Україні, Молдові та Румунії домінують корінні старовіри, то в Росії вже біля 50% — новонавернені.
– Кілька років тому українські ЗМІ звернули увагу на зникнення з храмів Білої Криниці 77 ікон, було порушено кримінальну справу. Під підозрою опинився о. Сергій з Росії, який у той час служив у Білій Криниці. Стверджувалося навіть, що він міг вивозити ікони до Росії за благословенням митрополита Корнілія. Згодом о. Сергію вдалося залишити Україну. Як Ви прокоментуєте цю ганебну історію?
– Так, з одного боку, ми спостерігаємо справжнє полювання на старообрядські ікони. В Росії теж періодично виникають скандали такого штибу — наприклад, влітку цього року згорів дерев’яний храм у Володимирській області, в якому було багато цінніших ікон. Їхня доля невідома. З іншого боку, конкретну історію з Білою Криницею та о. Сергієм Бобковим мені коментувати складно, бо я не бачив матеріалів справи, а чув тільки плітки та різноманітні версії…
Корінь проблеми крадіжок ікон я бачу в зубожінні сучасного старообрядства. Коли самі старообрядці починають торгувати своїми іконами, вони це роблять від тотальної нестачі коштів через те, що держава жодним чином не підтримує старообрядство, як вона це робить по відношенню до домінуючих конфесій — як-от РПЦ МП у Росії.
Історично старообрядство зробило надто великий внесок у розвиток як Росії, так і України — і не тільки в культурній, але і в економічній сферах. Тому було би справедливо і логічно розраховувати на підтримку з боку держави, бо старообрядництво зазнало набагато більших репресій і втрат за радянських часів, ніж офіційне православ’я і навряд чи можна говорити про його відродження без державної підтримки.
– Чому старообрядці в Україні вважаються прихильниками “русского мира”? Чи правда, що серед них поширена орієнтація на Росію і не часто зустрічаються патріоти України?
– Таке ставлення до старообрядців абсолютно необґрунтоване, про що я намагався говорити вище. Я особисто знаю багатьох парафіян київської громади нашої білокриницької згоди, які просто розірвали особисте спілкування з членами нашої московської громади після подій 2014 року. Один старообрядський єпископ — Алімпій (Вербицький) — навіть офіційно емігрував в Україну з Росії після того, як благословив своїх духовних чад захищати Україну.
Звичайно, серед старовірів є різні політичні погляди — в цьому сенсі вони мало відрізняються від загальноукраїнської соціологічної картини. Політичні погляди українських старовірів відповідають тенденціям історичного розвитку цілої України. Можу навести приклад, що на деяких наших храмах — зокрема, в місті Хмельницькому — висять державні прапори України, а в тій самій Білій Криниці не дуже привітно ставляться до приїжджих із Росії (згаданий вище о. Сергій відчув це на власному досвіді). Ну і, звичайно, серед захисників України на сході служать солдати та офіцери старообрядського походження. Наші старовіри-липовани в Румунії без проблем служать у військах НАТО.
– Чому Московський старообрядський митрополит Корнілій так активно зближується з РПЦ МП Патріарха Кирила? Чи бачите Ви в цьому небезпеку поглинання Вашої Церкви Московською патріархією, як нещодавно вона це зробила з Російською закордонною Церквою?
– Я вважаю, що йдеться лише про особисту симпатію Корнілія до РПЦ МП. Але Корнілій не користується таким авторитетом і впливом, як Патріарх Кирил всередині Московської патріархії. Тому особисті симпатії та погляди Корнілія суттєво не змінюють ситуації всередині РПСЦ — не той масштаб особистості. Справа у тім, що сама РПСЦ зараз майже на 50% складається з “новонаверненних” парафіян, які з великим незадоволенням та розчаруванням полишили РПЦ МП у 90-ті та на початку “нульових” років. На цих людей жодного враження не справляє зовнішня “солідність” або впливовість РПЦ МП.
Леонід Севастьянов під час роботи в архіві Ватикана
– Ви часто відвідуєте Рим і, зокрема, працюєте там в архівах Ватикану з метою вивчення ставлення Римсько-Католицької Церкви до Білокриницької ієрархії. Ви знайшли документальні докази її визнання. З іншого боку, РПЦ МП категорично не визнає Білокриницьку ієрархію. А які перспективи її визнання Константинополем, звідки, власне, і приїхав 1846 року перший митрополит цієї ієрархії Амвросій?
– Реально старообрядська Білокриницька ієрархія жодного відношення до РПЦ МП не має. Цю ієрархію відновлено через Константинополь. Дійсно, я вивчав це питання і переконався, що Рим дуже посприяв відновленню цієї ієрархії через те, що Біла Криниця знаходилася на теренах Австро-Угорщини, яка в той час входила до складу Священної Римської імперії. Тому майже неможливо було створити старообрядський осередок, тим більше — архієрейську кафедру, на тих теренах, не отримавши згоди папи Римського.
Я дотримуюся тієї точки зору, що левова частка, ядро перших липован — це учасники Пугачовського повстання. І настільки великим було співчуття до них Священної Римської імперії, що імператор надав старовірам землі на Буковині безкоштовно, звільнив їх від служби в армії та всіх податків. Коли старообрядці вирішили відновити ієрархію, то імператор узгоджував це питання з Римом.
Відоме білокриницьке “Сповідання віри” (це великий том церковнослов’янською мовою!) було, власне, укладено у відповідь на запит Римської курії про цю конфесію до імператора у Відні. Після цього Папа отримав відомості від своїх священників в Росії про гоніння на старовірів через їхню вірність релігії, і тільки вивчивши всі ці документи, надає дозвіл на заснування ієрархії в Білій Криниці. Відтак імператор надає доручення своєму послу в Константинополі знайти ієрарха для старообрядців. Без участі держави це питання не вирішилося б.
Тому ставлення РПЦ МП до цього питання не надто цікаве, бо спершу має визнати той, хто цю ієрархію надав. Мені здається, за цей час (майже 200 років) в Константинополі просто забули про це питання. Але з боку Католицької Церкви ми маємо чимало документів, де чітко стверджується визнання Білокриницької ієрархії (деякі з них ми публікували на “Руській вірі”). Навіть деякі римські кардинали відбудували Білу Криницю та запевняли митрополита, що визнають старообрядську ієрархію. При чому про унію не йшлося, а були здорові братські стосунки.
Зараз ми реєструємо громаду в Римі, бо дуже багато румунських липован виїхали на заробітки до Італії. Поки ми не вирішили, яку юрисдикційну належність ця громада матиме. Сподіваємося навіть отримати храм, а поки що молитва відбувається у древніх римських катакомбах святої Прискили.
– Яка головна проблема старообрядців України сьогодні?
– Освіта! Ми маємо дуже небагато освічених старовірів. Радянська влада піддала наш клір так званій негативній селекції. Гонінь зазнали в першу чергу освічені віряни, а, грубо кажучи, тупих менше чіпляли. Насаджувалася штучна культура неосвіченості. А низький рівень освіти загрожує асиміляцією, коли молоді старообрядці після навчання, скажімо, в університетах вже не повертаються до своїх громад. Ми конче потребуємо державної допомоги у створенні освітніх закладів.
Предметом захисту з боку держави мають бути не тільки пам’ятки матеріальної культури, але й побутовий устрій, мова, ідеологія… Українська держава може розглядати старообрядство як комплексну пам’ятку, яка потребує захисту. Бо це ж насправді національна спадщина! І в першу чергу України, якщо ми говоримо про білокриницьку традицію.
Олександр Солдатов, спеціально для «Релігійної правди».
