Після гріхопадіння людина зіткнулася з одним із його наслідків – смертю. Всі ми – смертні, до того ж, ніхто точно не знає, коли саме настане його час відійти у вічність. Ставлення до смерті дуже різне: одні бояться навіть говорити про неї («аби не накликати»), інші вирішують «жити на повну, поки є час», а хтось впадає у розпач і «з’їдає себе зсередини» ще за життя. Помиляються і перші, і другі, і треті.
Про це пише Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній на своїй сторінці в Facebook.
«У смерті немає нічого страшного, якщо бути до неї готовим. Недарма преподобний Антоній Великий писав: «Смерть для людей, які її розуміють, є безсмертям. А для простаків, що її не розуміють, є смертю».
Противники християнства закидають нам те, що наша віра – це релігія смерті, скорботи і плачу. Навіть Хрест – наша найбільша святиня – знаряддя страти і смерті. І святих ми вшановуємо у дні їхнього упокоєння… Але це настільки примітивне розуміння смерті! Ми, християни, говоримо про смерть тому, що вона є переходом від тимчасового, тлінного життя до справжнього, вічного.
Але водночас ми не можемо любити смерть. Знаєте чому? Тому що людина створена Богом для життя, а не для смерті, вона не є властивістю людської природи, а тому для людини вона – неприродна. Смерть породжена людиною, її гріховністю. Попущення смерті – це прояв піклування Божого про людину, адже гріх має властивість нагромаджуватися, а смерть не дозволяє злу жити вічно, бути безсмертним. Саме невідворотність смерті відкриває для людини шлях до покаяння і спасіння.
У книзі Премудрості Ісуса, сина Сирахового, сказано: «У всіх ділах твоїх пам’ятай про кінець твій, і повік не згрішиш» (Сир. 7: 39). Сказано так не заради постійного плачу та скорботи, з якими у нас справедливо ототожнюється смерть, але заради усвідомлення відповідальності за час життя. Ніхто не знає, скільки часу він має на цій землі. А цей час є дуже важливим, адже саме він визначає те, яку вічність ми матимемо після смерті. Бо вічність обираємо ми тут, на землі, – своїми ділами, словами, думками, почуттями.
Якщо ми дослухаємося до Священного Писання, якщо пам’ятатимемо про смерть, то наше життя стане більш значимим, цінним, повнішим і осмисленим. Замість розпорошування і «прожигання» свого часу, марноти буденної метушні стануть видимими речі справді важливі. Окрім своєї персони ви почнете помічати інших, які, можливо, так потребують вашої уваги, підтримки, допомоги. Пам’ятаючи про смерть, ви почнете цінувати кожну життєву мить. Бо кожен день, година і хвилина, прожиті нами, є неповторними і незворотними. А зроблене нами в цей час має вічну ціну.
Не бійтеся згадувати про смерть. Не засмучуйтеся, не лякайтеся її. Просто знайте, що вона неодмінно настане – як новий день – і подумайте, яким ви хочете, щоби він був: похмурим, дощовим, холодним, морозним чи теплим, сонячним, привітним і щасливим? Всемилостивий Господь усім нам дав унікальну можливість самим, власним бажанням і волею вибрати собі наш «восьмий день» – ту вічність, яка нас очікуватиме після земної смерті. Тож робіть правильний вибір – тут і зараз, поки є час», – зазначає Предстоятель.
