Капелан Михайло Шевчук із Православної Церкви України, який 22-ий рік править у храмі Різдва Святого Івана Хрестителя, що в місті Сміла на Черкащині, створив “пиріжковий батальйон” і возить продукти українській армії на Донбас.
Про це розповідає Укрінформ.
Починали волонтерити, розповідає отець Михайло, з Приазов’я – Водяне, Маріуполь, Широкине. Згодом була лінія Маріуполь – Волноваха. Спочатку возили харчі, одяг, кевларові шоломи, бронежилети.
“Згодом, коли армію почали забезпечувати централізовано, шоломи й бронежилети відпали. Зате завжди у всі часи возимо запчастини. Бо як щось поламається, бюрократична машина три місяці розвертається, допоки придбає, а треба вже зараз. Харчування теж налагодили, але хлопцям завжди хочеться чогось добренького”, – розповів священник.
Віра Супроненко зі Сміли називає свою продукцію “мамині пиріжечки”. На фронті вже знають про них. “О, мамині пиріжки приїхали”, – кажуть.
“Я називаю смілянських господинь “пиріжковим батальйоном”. Ця жартівлива назва прижилася. Пекти пиріжки може кожен, не тільки парафіянин нашої церкви. Але зазвичай маю 5 найвірніших помічниць. Це, так би мовити, кістяк батальйону. Вони напікають 700-800 пиріжків та дають консервації. Інколи везу вантаж до трьох тонн. Однозначний фаворит – пиріжки з капустою. Їх люблять найбільше. Я сам, коли служив капеланом, чекав пиріжків із капустою. Вже потім за популярністю іде мак, сир, м’ясо чи вишні”, – каже Михайло Шевчук.
Він зазначає, що в поїздках йому найбільше допомагають волонтери-побратими – Микола Цибуленко та Ігор Джирма.
Кілька разів священник потрапляв під російські обстріли.
“Але це на війні не найстрашніше. Найгірше – заїхати на позицію сепаратистів. Бо ніхто й ніяких вказівників не поставить. Трохи не там повернеш – і опинишся в полоні. Найсумніший виїзд – у 93 бригаду. Коли тільки доїжджали, нас обігнала швидка. Виявилося, що в той день був двохсотий. У такі хвилини думаєш, що ворог знову приніс горе на українську землю. Чиїсь діти залишаться сиротами. Але більшість виїздів – оптимістичні. Після кожного надихаєшся вірою, що все, що з нами сталося – недаремне. Випробування загартовують наш дух для наступних звершень. Бо вся українська земля до останнього сантиметра буде звільнена. Брутальною силою зламати наш народ не вдасться”, – розповідає капелан.
У 2019 році панотець Шевчук пів року служив військовим капеланом у 57-ій бригаді імені Костя Гордієнка.
“Це було між Красногорівкою та Авдіївкою. Багато довелося пововтузитися з контуженими. Вони дуже важко виходять із цього стану. Один із бійців утратив товариша. Командир наказав опікуватися ним. Лише надзусиллями вдалося повернути чоловіка до нормального стану. Але при всьому цьому хлопці не втрачають бойового духу – знають, за що воюють і з яким ворогом. З місцевими буває трохи гірше – їм війна набридла до такого стану, що вони приймуть будь-яку владу, яка це зупинить. Українську, російську, сепаратистську”, – вважає священник.
