У селі Лішня Кременецького району священник ПЦУ Тернопільської єпархії Андрій Любунь будує Всеукраїнський храм-пантеон на честь загиблих воїнів в українсько-російській війні. Храм розташовуватиметься біля зведеної 2014 року каплиці, поряд з якою дбайливо зберігаються гранітні плити з іменами загиблих захисників України.
Про це пише КП.ua.
Отець Андрій розповів, чому важливо будувати храм, незважаючи на війну, які настрої панують серед військових, про чудеса на фронті та про те, чим він допомагає бійцям.
“Наша капличка побудована 2014 року. Тоді ніхто не знав, як довго триватиме війна. Ми думали, що місця, виділеного на каплицю, вистачить для гранітних плит із іменами загиблих захисників. На жаль, ще до початку повномасштабного наступу багато плит лежали на землі: їх уже не було куди кріпити. Водночас ми поки що не маємо плит з іменами загиблих із Запорізької, Вінницької, Одеської, Полтавської областей та частини Києва. Тому спочатку я хочу збудувати храм, а потім виготовляти плити”, – розповів священник.
За його словами, важко отримувати достовірну інформацію про загиблих.
“Робота зі списками досить складна: трапляється багато помилок, неточностей. Так, плити із Луганської області ми переробляли три рази: у списках були імена тих, хто воював на боці РФ. Не скрізь нам давали списки загиблих, тому ми зверталися до родин, які їх діставали через адміністрацію. Важливо було перевірити, щоб ті самі люди не зустрічалися в різних областях”, – каже він.
Священник розповідає, що йому сприяють небайдужі люди, підприємці та батьки загиблих.
“Наприклад, батько воїна з Бахмута, який був у нас на «прощі» (іньша назва паломництва. – Прим. ред.) минулого року, побачив будівництво і сказав: «Кожен місяць я виділятиму 1000 гривень на рахунок вашої каплиці». І зараз він, перебуваючи як біженець на Тернопільщині, щомісяця переказує нам кошти.
Мама Андрія Дрьоміна з «Азова», який загинув 2014 року, живе в Італії, тато тяжко хворів. Але батьки Андрія приїхали до мене і теж пожертвували. Є люди, які зупиняють мене на вулиці зі словами: «Ми бачили, що ви будуєте храм, візьміть», і дають гроші – хтось 100 гривень, хтось 500.
Але я ніде не афішую будівництво храму, не маю морального права просити допомоги, адже йде війна. Хлопці мають бути всім забезпечені, щоб протистояти ворогові”, – поділився отець Андрій.
