Прихильники «русского міра» поширюють міф, що начебто новоюліанський календар – “не православний”, аби мати привід ще чимось дорікнути Православній Церкві України. Хоча насправді саме послідовники юрисдикції російського патріархату в Україні є порушниками православної канонічної традиції.
Про це розповіли в ПЦУ.
Як зазначають в ПЦУ, дотримуючись усіх статутних норм, згідно з відповідними рішеннями Священного Синоду та Архієрейського Собору, а також рішенням вищої владної соборної інституції Православної Церкви України – Помісного Собору – було затверджено перехід з 1 вересня на новий календарний стиль, де для обчислення нерухомих свят використовується новоюліанський календар, як це є у переважній більшості Помісних Православних Церков. Так, саме у більшості ПРАВОСЛАВНИХ Церков світу. Інші християнські сповідання – католики, англікани, протестанти – послуговуються іншим, григоріанським календарем.
Тож, загалом нині функціонують три основні системи літочислення, три календарі: юліанський, григоріанський та новоюліанський.
ЮЛІАНСЬКИЙ – старий календар, який був запроваджений римським імператором Юлієм Цезарем ще в 45 році до Різдва Христового. Він був реформою попереднього римського літочислення. Проблема юліанського календаря полягає в тому, що кожні 128 років в ньому відбувається накопичення розбіжності в 1 добу між астрономічним і календарним рівноденням. У XX і XXI століттях розходження між реальним (астрономічним) рівноденням та датою 21 березня, на яку мало би припадати рівнодення, складає 13 днів.
Від 2100 року ця розбіжність складатиме вже 14 днів, а з плином часу – й місяці. Неточність старого літочислення за всі ці роки (понад два тисячоліття) призвела до того, що Різдво Христове, яке Церква вшановує 25 грудня, за старим стилем припадає на 7 січня астрономічного календаря, а з 2100 року – вже на 8-ме. Якщо історія триватиме і далі, то через декілька тисячоліть всі неперехідні свята будуть зсуватися вперед. І, наприклад, свято Різдва Христового буде припадати на час приготування до Великого посту і навіть на сам піст, що є абсурдним.
Тому необхідність змінювати систему літочислення була очевидною. У 1582 році це стало причиною введення астрономічно точнішого ГРИГОРІАНСЬКОГО календаря. Назву таку він має, бо був запроваджений за розпорядженням Римського папи Григорія XIII. Але на той час Західна і Східна Церкви вже кілька століть існували окремо. Тож Православний Схід, як і на початку протестантські країни, не сприйняв реформу, здійснену від імені Римського папи, яка також супроводжувалася вимогою визнання його релігійної влади та першості. Тому Православна Церква тривалий час залишилася на старому юліанському календарі. Ба більше, старий стиль певною мірою почав сприйматися як один з маркерів православності. В той час як новий календар сприймався як «папський» чи «католицький».
У православному світі календарну неточність дійшли згоди виправити лише у ХХ столітті. Так, у 1923 році на Синаксі представників Православних Церков в Константинополі під головуванням Вселенського Патріарха Мелетія IV було схвалено оновлений, так званий НОВОЮЛІАНСЬКИЙ календар, який був створений завдяки праці сербського астронома, професора математики Мілутіна Міланковича. Цей календар позбавлений недоліку юліанського календаря і є суттєво точнішим (більше наближеним до астрономічних подій), ніж григоріанський календар.
За фактичним способом обчислення дат новоюліанський та григоріанський календарі збігаються (розбіжність в один день виникне у віддаленому майбутньому). Однак за способом обрахування новоюліанський календар має інші принципи, тому є відмінним від григоріанського, уникаючи помилок обох попередніх календарів щодо календаря астрономічного.
Нині більшість (10 із 15) Православних Церков (Вселенський Патріархат, Олександрійський Патріархат, Антиохійський Патріархат, Румунський Патріархат, Болгарський Патріархат, Церква Кіпру, Церква Греції, Церква Албанії, Церква Чеських земель і Словаччини, Православна Церква України) використовують новоюліанський календар. Подекуди в межах одної Помісної Церкви є припустимим співіснування різних календарних традицій.
Дати нерухомих свят у новоюліанському календарі збігатимуться з датами григоріанського календаря до 2800 року (бо новоюліанський календар «пропускає» 7 діб на 900 років, а григоріанський – 3 доби на 400 років). Водночас дата Великодня та залежні від неї рухомі свята обраховуватимуться традиційно, відповідно до усталеної до цього часу практики календарно-астрономічних правил.
“Тому нічого «неправославного» або «католицького», у сенсі, який вживають пропагандисти, отруєні «русскім міром», у новоюліанському календарі немає – ні авторства, ні принципу розрахунку, ні часу запровадження, ні географії поширення, ні інстанції, яка його запровадила. Новоюліанський календар – це вдосконалена форма юліанського календаря, відповідно до потреб і реалій сучасності. А рішення перейти на цей календар, за словами нашого Предстоятеля, Блаженнійшого Митрополита Епіфанія – це підтвердження того, що Українська Церква не погрузла у формалізмі «дотримання звичаю заради самого звичаю», а розуміє реальність, чує своїх вірян і реагує на їхні запити й потреби, зберігаючи єдність з повнотою Православʼя.
Слід підкреслити, що за соборними рішеннями ПЦУ громади, в яких дві третини чи більше парафіян мають бажання зберегти попередню календарну традицію – можуть зробити це. Щоби ніхто не був примушений прийняти реформу календаря, як колись це сталося із календарем григоріанським, але щоби мати можливість сприйняти зміни свідомо і відповідально”, – наголошують в ПЦУ.
