Сьогодні Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Паїсія Величковського, який відомий як фактичний творець слов’янськомовної аскетичної літератури, що стала першоджерелом і каноном життя православного чернецтва. Саме з-під його пера, серед іншого, вийшов переклад церковнослов’янською знаменитої «Філокалії» – збірника творів отців Церкви, яку ми з вами знаємо під назвою «Добротолюбіє». А за десятиліття праці цей святий залишив по собі понад 300 різних рукописних перекладів та виправлень, аскетичних та богословських творів.
Про життя і подвиг Паїсія розповіли в ПЦУ.
Ще в дитинстві преподобний Паїсій, – якого тоді всі знали як Петра Величковського, онука українського поета Івана Величковського, – зацікавився чернецтвом, і навіть міг стати настоятелем Успенського собору в Полтаві, звідки він був родом. У 13-річному віці він успішно пройшов іспит у митрополита Рафаїла (Заборовського) і отримав грамоту у Полтавську протопопію, але з однією умовою: юний Петро мав закінчити Києво-Могилянську академію. Тож хлопець вступив до Київського братського училища – та вже за кілька років він покинув навчання, аргументуючи це трьома причинами: прагненням прийняти чернецтво; небажанням навчатися світських наук, які не приносять його душі жодної користі; несприйняттям осіб монашого сану, які отримавши академічну, світську освіту надають матеріальним благам більшої ваги, «зодягаються у дорогі одежі та славу, їздять прехорошими кіньми та в дорогих повозах».
Та роки у Києві не минули для преподобного Паїсія даремно: саме в Києві, у Братському монастирі він знайшов собі і свого першого духовного керівника ієросхимонаха Пахомія, який давав йому читати пустинножительну святоотцівську літературу. Це послужило гарною основою для майбутнього старця: ще кілька років після виключення з Академії Петро Величковський мандрував монастирями України та Валахії, шукаючи обитель та духовного наставника, ведучи життя аскета та вивчаючи мови – що згодом знадобилося йому в його літературній та перекладацькій діяльності. У 1741 році він був вперше пострижений у ченці під іменем Платон у Свято-Миколаївському Медведівському монастирі, та невдовзі монастир було закрито, тож монахові довелося шукати нову обитель. Києво-Печерська лавра, куди потрапив чернець Платон, була для нього надто гамірливою та голосною, тоді як він шукав тихого й смиренного аскетичного життя.
У 1746 році він вирушив на Афон, де упродовж 17 років вів подвижницьке життя і вдруге прийняв постриг під іменем Паїсій. 1759 року Паїсій Величковський заснував Іллінський скит – центр слов’янського чернецтва на Афоні, який нині входить до подвір’я Монастиря Пантократор. Та через безперервне розширення обителі та ряд зовнішніх причин, у тому числі політичних, святий Паїсій разом із понад 60 учнями зрештою покинув Святу Гору і повернувся до Молдови. Там він оселився спершу у монастирі Святого Духа поблизу Драгомирни, а з 1779 року – у Нямецькому монастирі, настоятелем якого став і де трудився на славу Божу півтора десятиліття, доки мирно не спочив на 72-му році життя.
Під час служіння на Афоні преподобний Паїсій почав збирати книги, списки, рукописи грекомовної аскетичної літератури, переклад яких став головною справою його життя. Тож у Нямецькому монастирі діяла ціла школа перекладачів та переписувачів книг. Трудився і сам старець, не помічаючи тяжких хвороб і болю. По собі він залишив сотні праць, з яких і по сьогодні опрацьована і опублікована лише частина.
Вшановуючи сьогодні пам’ять преподобного Паїсія Величковського, молімо його навчити нас такої ж відданості Господу та щоденній праці на славу Божу, бути нашим наставником та заступником.
Улюблений наш отче Паїсіє, виблагай у Всещедрого Бога, щоб зберіг святу Українську Церкву і всі Церкви Христові у злуці єдинодушності віри, миру й братської любові, визволив від розколів згубних, міжусобних чвар та непорозумінь, і в несхитному благостоянні ствердив для спасіння всіх, хто істинно сповідує пресвяте ім’я Його. У монастирях серед монахів підтримай життя богоугодне, щоб прославляли вони достойно Господа Бога і отримали вічне спасіння. Випроси, угоднику Божий, Батьківщині нашій і українському народові, найперше, духовне прозріння, мир і зростання у Господі, достаток плодів земних. Амінь!
