Сьогодні Церква вшановує пам’ять святої великомучениці Варвари.
Як розповіли в ПЦУ, чудотворні мощі цієї святої прибули до Києва на початку ХІІ століття, коли з Візантії їх привезла донька імператора Олексія Комнина Варвара. Тоді вона стала дружиною правнука Володимира Великого, онука Ярослава Мудрого, київського князя Святополка Ізяславича, у хрещенні Михаїла. З нагоди цієї події князь збудував у Києві кам’яну церкву на честь свого небесного покровителя архістратига Михаїла і з шаною поклав там мощі святої великомучениці Варвари.
До цих мощей впродовж багатьох століть приходили вклонитися мільйони паломників, багато чудесних зцілень відбувалося біля них. В день пам՚яті святої Варвари її чесні мощі урочисто обносили навколо Михайлівського собору, до якого завжди сходилось багато людей. На початку 18 століття Київським митрополитом Іоасафом Кроковським був складений акафіст великомучениці Варварі, який і донині співається перед святими мощами. Коли в 1937 році радянська влада підірвала Михайлівський Золотоверхий монастир, то мощі святої Варвари після зміни кількох місць перебування у Києві перенесли в 1961 році до Володимирського собору, де вони перебувають донині.
Люди вірять в особливу, дану Богом благодать святій Варварі – рятувати людей від раптової смерті, мору та інших несподіваних лих. У житії святої описано, що великомучениця Варвара благала Бога позбавляти від раптової смерті і хвороби всяку людину, яка буде молитовно згадувати її страждання.
Свята великомучениця Варвара жила в III столітті в місті Іліополі Фінікійському (нині Баальбек, місто у Лівані). Вона була єдиною донькою у свого батька Діоскора, знатного і багатого язичника. Варвара була дуже красивою. Оберігаючи доньку від надмірної уваги женихів, батько замкнув дівчину у вежі, де нею опікувалися виховательки та служниці. Саме від них свята Варвара дізналася про віру Христову і, коли батько був у далекій подорожі, прийняла хрещення.
Коли дізнався про це деспотичний Діоскор, то, засліплений люттю, захотів вбити доньку. Він її сильно побив, закрив в тісній кімнаті без вікон і морив голодом та спрагою. Потім вирушив до правителя тієї країни Мартіана і доніс на власну доньку, відрікшись від неї. Далі численним страшним і публічним тортурам піддавав святу Варвару вже Мартіан. Люди, які співчували святій, теж піддавалися тортурам і стратам. Врешті осатанілий батько, бачачи, що донька ніколи не зречеться віри Христової, власноруч відтяв їй зі злості голову. Сталося це у 306 році. Передання свідчить, що Діоскора і правителя Мартіана раптово спіткала кара Божа: після страти обидва були вбиті грозою, а тіла їхні були спалені блискавкою в попіл.
Мощі святої Варвари перебували в місті Іліополі до VI століття, потім їх було перевезено до Константинополя. Звідти – до Києва, і ось вже понад девʼятсот років вони почивають на нашій українській землі. Свята великомученице Варваро, моли Бога за нас!
