На сповіді не потрібно пояснювати причини своїх гріхів. Бог прекрасно знає всі ваші гріхи і те, чим наповнене ваше серце, а тому щось приховувати, виправдовувати, прикрашати чи пояснювати не треба.
Про це розповіли в ПЦУ.
“Причина всіх гріхів у сутності є одна – віддалення від Бога, порушення Його істинних законів і заповідей. Всі інші причини, які деталізує людина, пояснюючи ту чи іншу конкретну ситуацію, є наслідком тієї головної першопричини і не є настільки важливими для Таїнства Сповіді, для справжнього покаяння. Інакше, шукаючи причини, є спокуса виправдати свої гріхи тими чи іншими «несприятливими» умовами, збігом обставин, перекласти провину на іншого тощо.
Причини ваших гріхів не потрібні для Таїнства Сповіді. Священник не суддя, він – свідок вашого покаяння, покаяння перед Богом. А Бог прекрасно знає всі ваші гріхи і те, чим наповнене ваше серце, а тому щось приховувати, виправдовувати, прикрашати чи пояснювати – Йому не треба. Головне – ВАМ особисто усвідомити свої гріхи і помилки, прислухавшись до власного сумління та Божих заповідей, і щиро про них пожалкувати, покаятись, захотіти стати кращим, змінитися.
Варто пам’ятати, що покаяння і сповідь – це не тотожні поняття. Покаяння – це внутрішній стан скорботи за гріхи, розкаяння людини за свої неправильні слова, думки, вчинки чи наміри. А сповідь – це зовнішній вияв нашого покаяння. Для отримання прощення і полегшення необхідне одне і друге. У сповіді як Таїнстві через священнослужителя завдяки дії Святого Духа відбувається прощення свідомих гріхів, які вчинила людина після прийняття святого Хрещення. Тому Таїнство Сповіді є Таїнством духовного оздоровлення, що дає людині сили рухатись далі, полегшуючи тягар гріхів і змінюючи її на краще.
Таїнство Сповіді було встановлене самим Господом нашим Ісусом Христом. Воскреслий Христос заповів своїм ученикам відпускати гріхи, сказавши такі слова: «Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас… Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20: 21, 22 – 23). Тож священнослужителі Церкви як спадкоємці апостолів мають право сповідувати людей, відпускати гріхи.
В чому ж потрібно сповідатися? В тому, в чому дорікає совість: будь-то ваші звершені діла чи заплановані справи, промовлені слова чи лише думки, наміри. Все, що серед цього суперечить заповідям Божим, слід відкидати і виправляти.
На Таїнство Сповіді йдіть з покорою серця: тричі перехрестившись, поцілувавши хрест та Євангеліє, схиліть голову та почніть сповідувати свої гріхи. Сповідь повинна бути повною, точною, без самовиправдання. Будьте докладними, але не в обставинах чи причинах, а в сповіданні своїх гріхів. Головне – не просто назвати свій гріх, а відчути щире почуття жалю про скоєне, усвідомити власну недосконалість, небажання бути надалі з гріхом і прагнення отримати від Бога підтримку, і тільки тоді – прощення.
Священник слухає сповідь, а по її завершенні дає поради і настанови, кладе єпитрахиль на голову сповідника і читає молитву, творячи рукою над головою сповідника хресне знамення. Потім той, хто щойно сповідався, хреститься і знову цілує хрест з Євангелієм. Далі сповідник, якщо бере участь у Літургії, приступає до Святого Причастя.
Сповідайтеся для здоров’я душі і не забувайте, що йти на сповідь ніколи не рано, хоча завжди може бути пізно”, – розповіли в ПЦУ.
