Усього кілька днів відділяють нас від початку Великого посту. Але вже з цієї середи, починаючи з вечірні, служби відправляються подібно до великопостових. Читаються великопостові тропарі, а наприкінці вечірні, великого повечір’я, опівнічної, ранньої, кожного часу, зображальних – молитва преподобного Єфрема Сиріна з поклонами. Ці поклони – особливі, великопостові, доземні, потрійні.
Про це розповіли в ПЦУ.
Як кажуть святі отці, поклони – це молитва тіла. Ця символічна дія – схиляння голови і тіла – виражає смиренність і благоговіння перед Господом. Розрізняють поклони малі (поясні) і великі (доземні). Малі поклони чинять доволі часто, під час і храмових, і домашніх молінь. А доземні поклони звершуються у великопостовий період: починаються з середи і п’ятниці Сирного тижня і припиняються в середу Страсного тижня.
Упродовж Великого посту поклонів не творять від вечора п’ятниці до вечора неділі. До того ж, у дні великих свят, від Різдва Христового до Хрещення Господнього, від Великодня до П’ятидесятниці, а також причасникам у день Причастя земні поклони творити не треба.
Немає церковних приписів творити земні поклони поза Великим постом, так само неправильно бити великі поклони і під час Божественної літургії (окрім поклоніння Тілу і Крові Христовим у особливі визначені моменти). Адже земні поклони символізують взивання до Господа з нашого гріховного упадку, каяття. Натомість у згадані не постові періоди в богослужіннях панує зовсім інший настрій, інші сенси – святкові, піднесені, урочисті, коли люди визнаються не рабами гріха, а викупленими з гріха дітьми Божими.
Поклони зазвичай чиняться разом з хресним знаменням. Причому поклін творимо після хресного знамення, а не навпаки. Доземний (великий) поклін робимо так: стаємо рівно і хрестимося. Після хресного знамення стаємо на коліна і чинимо поклін, припадаючи руками до землі і чолом торкаючись (або майже торкаючись) до землі, після цього знову встаємо на ноги.
Доземні поклони, як і хресне знамення, є символом віри. Схиляючись у земному поклоні, ми висловлюємо смирення і благоговіння перед Творцем. Відразу ж піднімаючись, ми сповідуємо, що Господь вже здійснив наше викуплення, дав нам все необхідне для спасіння і ми прагнемо з’єднання з Богом.
Для християн сенс поклону полягає не стільки в прихиленні до землі, скільки у моменті піднесення з неї. Коли ми стаємо навколішки, ми свідчимо, що падаємо, що ми грішні. Гріх ставить нас на коліна, пригинає до землі. Але коли ми піднімаємося з колін, покаявшись, то свідчимо, що Господь прощає нам, звільняє від рабства гріха і відкриває для нас Царство Небесне.
