Сьогодні Церква вшановує пам՚ять святого апостола, який має особливе місце серед обраних 12-ти найближчих учнів Ісуса Христа. Святий апостол Іоан Богослов – «апостол любові», автор одного з чотирьох Євангелій, трьох соборних Послань та унікальної книги «Одкровення» (Апокаліпсис), де він розкриває пророцтва про майбутнє Церкви і всього світу, розповідають в ПЦУ.

Він був наймолодшим серед усіх апостолів і прожив набагато довше, аніж решта учнів Спасителя, понад сто років, залишившись на той час єдиним живим свідком земного шляху Господа нашого Ісуса Христа.

Саме своєму улюбленому учневі, Іоану, розіп’ятий на хресті Спаситель довірив доглядати Свою Матір, Пресвяту Богородицю. Церква величає його «апостолом любові», бо все його життя, діяння, служіння, проповідування були буквально просякнуті цією найбільшою християнською чеснотою, жертовною любов’ю. Ще його іменують Богословом – а лише три людини за всю історію отримали від Святої Церкви таке ім’я.

Його послання – це суцільний гімн любові. Любові істинної, чистої, світлої. Любові не до мирських утіх чи до світу цього тимчасового, земного, а істинної любові до Господа. Там, де є ця любов, там легко і вільно дихається, там добро і милосердя, там радість і щастя.

Всі люди покликані до добра, бо вони створені Господом, Який є Джерелом добра, створені за Його образом. Добро в цьому світі автономно, незалежно від Бога не існує. Люди його чинять або несвідомо, за покликом серця (через природну властивість душі, закладену Богом), або ж свідомо – під дією божественної благодаті в людині. Тому Іоан Богослов і говорить: «… хто робить добро, той вiд Бога; а хто чинить зло, той не бачив Бога» (3 Ін. 11).

Звідки ж взялося зло? З самого початку Бог створив світ, у якому не було зла. Зло не має власної природи. Зло починається там, де бракує добра. Зло – це порушення нормального, закономірного, цілісного: це розрив у полотні, це рана на тілі, це паразит, аномалія. Зло – це відсутність добра. Зазвичай ми зло асоціюємо з темрявою та холодом. Чому? Бо добро, любов, віра – це щось приємне, світле, тепле, комфортне. Зло ж є відсутністю в серці людини божественної любові, а коли немає світла – то темно, коли не гріє любов – холодно і самотньо.

Як же народжується зло, якщо воно не має власної природи, не існує саме собою? Бог дарував нам свободу і розум. Завдяки цьому дару свободи людина може обрати: бути їй з Богом чи виступити проти Нього. Саме з цього вибору і народжується добро чи зло. Тобто, зло народжується у вільному виборі розумної істоти. Такий вибір мав колись найвищий із ангелів, Денниця, який возгордився перед Богом, відпав від Творця і тому став сатаною – противником і ворогом добра. Такий вибір мали наші прабатьки, Адам і Єва. Такий вибір досі має кожна людина.

Тому й закликає кожного з нас святий апостол Іоан Богослов: «Не будь подiбним до лихого, але до доброго: хто робить добро, той вiд Бога; а хто чинить зло, той не бачив Бога» (3 Ін. 11).

Comments are closed.