Сьогодні Православна Церква вшановує пам՚ять видатного єгипетського святого, преподобного Антонія, якого ще за життя називали Великим. Він шанується Церквою не лише за особисті аскетичні подвиги, але й як засновник християнського чернецтва – особливого церковного інституту.
Преподобний Антоній Великий народився близько 251 року в невеликому селищі Середнього Єгипту в заможній християнській родині. У 272 році після смерті батьків він буквально виконав настанову Спасителя про духовну досконалість: роздав все майно бідним, а сам оселився в пустелі, де жив аскетичним життям, навчаючись у старших подвижників. Потім він вже самостійно, без наставництва вчителів, вів усамітнене життя на горі, на східному березі Нілу, де прожив у самотності 20 років, розповідають в ПЦУ.
Відомо, що 305 року він заснував монастир у Фаюмі. Сам Антоній не жив у ньому, а лише інколи сходив з гори, щоби дати монахам духовну науку. Преподобний закликав їх ніколи не засмучуватися через випробування і не зупиняти початкового завзяття, але навпаки палати любовʼю до Господа так, ніби вони лише щойно розпочали подвиги, пам’ятаючи слова апостола Павла: «Я щодня вмираю» (1 Кор. 15: 31).
У 342 році він відвідав першого пустельника Павла Фівейського, а коли той помер, то поховав його. Сам Антоній завершив своє земне життя в 356 році у своїй печері на горі, проживши 105 років. Перед смертю він заповідав учням не переносити його тіла до Єгипту: святий не хотів, щоб його бальзамували за все ще живими тоді язичницькими звичаями. Тому він попросив поховати його у місці, якого ніхто не знатиме.
Слава про отця чернецтва поширилася в усі кінці землі. Ось уже багато століть його житіє, з любов’ю написане святителем Афанасієм Олександрійським невдовзі після смерті святого (357 року), дарує боголюбивим душам довершений зразок шляху, яким можна досягнути досконалого християнського життя.
Як за життя святого Антонія, так і після його смерті Бог прославляє його численними чудесами.
