Наріжним каменем людського життя має бути надія на Бога. Всі біди цього тимчасового земного світу можна подолати, лише покладаючи надії на Того, Хто є вищим за них, Хто спасає й оберігає, Хто дарує життя вічне.
Про це написав Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній у соцмережах.
Він розмірковує про те, на кого варто покладати надію, чому вона невіддільна від віри та чому ми надіємося на нашу велику перемогу.
«Утішайтесь надією» (Рим. 12: 12) – закликає нас святий апостол Павло. Інколи можна почути: як можна втішитись тим, чого не можна осягнути? Адже надія – це поняття зі сфери здається більш теоретичної, ніж практичної, подібно до віри. Але це дуже поверхневе розуміння надії. Вона є настільки важливою у нашому житті, що без неї не було би духовного розвитку, та й повноцінного життя, врешті-решт.
По суті, все, що робиться у цьому світі, робиться з надію на щось. Фермер засіває поле, сподіваючись отримати добрий врожай. Молодята беруть шлюб, сподіваючись на щасливе родинне життя. Людина здобуває освіту, маючи надію на отримання гарної роботи та належного винагородження за працю. Якщо подібно розмірковувати далі, то здається, ніби надія – це необхідна умова життя. Але чому ж тоді так часто людські надії не справджуються? Чому так багато розчарувань і невдач? Можливо, через «неправильні» надії?
Ні. Через неправильний «об’єкт» цих надій. Покладати надії лише на інших людей чи навіть на самого себе марно. Такі надії є хиткими, оманливими, часто не справджуються і розчаровують. Адже люди не є всесильними, часто їхні дії та рішення залежать від конкретних обставин та умов життя, а людська природа уражена багатьма гріховними пристрастями. Наріжним каменем людського життя має бути надія на Бога. Всі біди цього тимчасового земного світу можна подолати, лише покладаючи надії на Того, Хто є вищим за них, Хто спасає й оберігає, Хто дарує життя вічне.
Саме тому справжня надія невіддільна від віри. Але якщо віра є «здійснення очікуваного i впевненість у невидимому» (Євр. 11: 1), то надія – це впевненість у бажаному та очікуваному. Ми надіємось на звільнення від рабства тління і смерті та отримання свободи і слави як дітей Божих. Саме тому надія – це життя, а безнадія – смерть. Саме надія будує майбутнє, дає сил на подолання труднощів, окрилює, піднімає над тяжкою буденністю. Надія – це можливість бачити, що є світло, незважаючи на всю темряву довкола.
Надія – це великий мотиватор, це стимул жити з вірою, з любов’ю. Якби віра не супроводжувалась надією, то була би для багатьох лише знанням догматів і сприймалась би як філософія. Що б тоді спонукало людину молитися, брати участь в Таїнствах, бути частиною Церкви? Без надії, до чого би тоді прагнула людина?..
Всі ми сьогодні надіємося на нашу велику перемогу. Не просто чекаємо, поки Бог нам допоможе, а діяльно, докладаючи зусиль кожен на своєму місці, з вірою в Бога – надіємось на нашу перемогу над ворогом. Бо саме слово «надія» вказує всім нам «на дію», на наслідок нашої сьогоднішньої дії в майбутньому. Тож діймо на благо, з вірою і надією!» – зазначає Предстоятель ПЦУ.
