Не примарна, всесильна «доля» керує людиною, як маріонеткою, а людина сама творить власну долю, обирає свій унікальний життєвий шлях. У ПЦУ пояснили, чому твердження про невідворотність долі суперечить Євангелію.
Нерідко доводиться чути, що «доля» кожної людини нібито є визначеною наперед, що вона «написана на небесах» і подібне. Але якщо це було би так, то тоді наперед було би визначено: хто спасеться, а хто – ні, хто грішитиме без покаяння, а хто звільниться від гріхів. Якщо від людини нічого не залежить, то навіщо їй тоді прагнути чогось, робити добрі справи, змінюватись, вдосконалюватись, жити врешті-решт?.. Ба більше: визнаючи таку наперед визначену «долю» грішник може саме на неї покладати відповідальність за вчинене ним зло, кажучи, що це не він винен, а така «була моя доля». Ось куди заводять думки про фатум, невідворотність долі. З чого вже ясно бачимо: вчення це суперечить Євангелію.
І справді, віра в сліпу долю, в рок суперечить Божественному Одкровенню, на якому ґрунтується християнство. Святитель Іоан Золотоустий наголошував, що вчення про долю (рок) посіяне дияволом. Чому? Тому що це вчення пропагує незбагненну зумовленість подій та вчинків людини. В цьому випадку людина – це іграшка долі, безвольний раб обставин. Від долі нібито не можна втекти, її не можна змінити, їй можна лише підкоритися та смиренно зносити. Таке поняття «долі» абсолютизує лише один аспект – несвободу людини.
Водночас християнство, навпаки, свідчить про те, що найбільший дар, даний людині Богом – це дар свободи. Євангеліє навчає, що людина створена за образом Божим, тож є вільною, здатною робити вибір, і водночас є відповідальною за цей вибір. Тому, фактично, доля як фатум стоїть в опозиції до свободи вибору, якою наділена людина як творіння Боже.
Гріхопадіння людини не було визначеною наперед подією, в якій Адам і Єва стали нещасними жертвами. Навпаки, вони мали можливість вільно зробити вибір: їсти з дерева пізнання добра і зла чи не їсти, тобто обрати послух Богу (який супроводжувався благословенням) або непослух (із подальшим прокляттям). Адам і Єва знали, до чого призведе їхнє рішення, і понесли за це відповідальність.
Загалом тема вибору і відповідальності за нього є наскрізною у Писанні: свій вибір зробили і Каїн, і Авраам, і Мойсей, і всі апостоли, і загалом кожен, хто згадується в Біблії. І кожен з них за свій вибір поніс власну відповідальність, отримав власну винагороду: або вічність, або смерть і покарання.
З цим пов’язаний ще один аргумент про антихристиянську сутність поняття «долі»: оскільки сенсом нашого земного, тимчасового, життя є підготовка до життя вічного, то кожна людина може «обрати» вічність своїми вчинками, ділами, словами, цінностями, вподобаннями. Якщо ж у нас не буде способу визначити свою долю самостійно – виходить, що все людство живе даремно, без мети і сенсу, без прагнення бути кращими, без шансу на виправлення… Отже, віра в фаталізм робить все наше земне життя абсолютно беззмістовним.
У Православ’ї є вчення про Божий Промисел, який, на відміну від «долі», означає, що всі люди покликані до спасіння, адже кожну людину благий Промисел Бога спрямовує до вдосконалення, виправлення, покаяння, допомагає зробити вибір на користь добра, відшукати шлях єднання з Господом, до блаженного життя у вічності.
Бог все знає: що було, що є і що буде, і в бутті немає такого тимчасового проміжку, який був би прихований від Творця. Але, за словами святих отців: Бог все наперед знає, але не все зумовлює, Бог передбачає наші вчинки, але не визначає їх усі – бо поважає нашу свободу. Зрозуміти це легко, усвідомивши, що Бог знає про вчинені нами гріхи, але вчиняємо їх ми, не Він, тому і ми несемо за них відповідальність.
Те, що стається з нами у земному житті, залежить від багатьох факторів: наших рішень, думок, вчинків, а також від вчинків інших людей. Окрім того, завжди залишається ймовірним фактор неочікуваного, непередбачуваного випадку, на який ми не маємо впливу. Та чи можна через це сказати, що ми не маємо впливу на своє життя?
Зовсім ні! Адже ми вирішуємо, як саме вчинити в певній ситуації, як реагувати на події, які не залежать від нас. Ми формуємо свої думки, рішення та дії, а відтак і наше ставлення до певних подій, наше місце в конкретній ситуації і наш вплив на світ довкола. Тому, якщо говорити про долю як про життєвий шлях певної людини, то вона залежить від того, як ця людина використовує власну свободу: направляє її на служіння Богові та ближнім або спрямовує на гріх.
Не якась примарна, всесильна «доля» керує людиною як маріонеткою, а людина сама творить власну долю, обирає свій унікальний життєвий шлях. Власне, для цього їй і було дароване Богом життя. «Hе обманюйтесь: Бог зневаженим не буває. Що посiє людина, те й пожне. Хто сiє для плотi своєї, вiд плотi пожне тлiння, а хто сiє для духа, вiд духа пожне життя вiчне» (Гал. 6: 7–8).
