Як гниль у природі є непридатною для вживання, хворобою, наслідком розкладання, руйнування від процесу гниття, так і заздрість для людини є тяжким недугом душі, ненаситним почуттям та одним із небагатьох гріхів, який не дає навіть примарного задоволення.
Своїми міркуваннями про це ділиться Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній.
“Коли заздрість вражає серце, вона паралізує всі добрі порухи у ньому, вона дійсно, як застерігає нас Писання, ніби гниль для кісток: і болить, і руйнує, і знерухомлює.
Заздрість – це скорбота, сум і злість через благополуччя та успіх іншої людини. Від цього гріха застерігає нас десята заповідь Божа: «Не бажай дружини ближнього твого і не бажай дому ближнього твого, ні поля його, ні раба його, ні рабині його, ні вола його, ні осла його, [ні всякої худоби його,] ні всього, що є у ближнього твого» (Втор. 5: 21).
Писання пояснює, що саме через заздрість диявола у світ увійшла смерть, «і зазнають її ті, що належать до наділу його» (Прем. 2: 24). Денниця заздрив славі Господа і тим погубив себе, а потім вилив свою заздрісну отруту на наших прабатьків, Адама і Єву. Руйнівну й небезпечну згубність цього тяжкого гріха можемо також побачити на біблійних прикладах заздрості Каїна щодо Авеля, Саула щодо Давида, книжників і фарисеїв щодо Ісуса Христа тощо. Скрізь фінал дії заздрості один: злість і ненависть до інших, скоєння злочину, смерть і вічна ганьба того, хто піддався цій хворобі душі.
Заздрість – дуже небезпечна і заразна хвороба. Коли вона зароджується в серці, то швидко нищить там все добре і сіє розбрат, злість, зловтіху, породжує сварки, лихослів’я, прокльони, брехню, лукавство, лицемірство, підступність. Благодать Божа ніби покидає серце заздрісної людини. І такі згубні переміни відбуваються не лише всередині людини, вони відображаються і назовні: в погляді, у вчинках, словах, діях, намірах…
Заздрість є несумісною з нормальними міжособистісними стосунками, вона руйнує дружбу, братерство, кохання, відносини між народами, державами врешті-решт. Заздрість – це ворожість і супротив щодо всього доброго, це втрата любові, це затьмарення і отруєння душі, це початок вічних скорбот.
Тому застерігає нас Священне Писання, щоби ми не впускали у свої душі цей страшний порок, щоби тримали свої серця лагідними та смиренними, і були вдячними Богові за все. Вдячність, лагідність, радість, терпіння і смирення не можуть співіснувати разом із заздрістю. Не існує ніякої «менш небезпечної», нешкідливої чи «білої» заздрості. Це явище є дуже небезпечним незалежно від обгортки, під якою прагне сховатися. А корінь зла його в тому, що воно вбиває любов до інших, а відтак і до Бога. Завжди пам’ятайте, що заздрість – вбиває, і що саме вона була причиною першого вбивства людини, а потім і Боголюдини, Господа нашого Ісуса Христа.
Бережіть свої серця, свої духовні фортеці, храми душі, від диявольських підступів, від руйнування і смерті. З Богом – життя і міць, з добром та любов’ю – вічність і слава. Слава Ісусу Христу!” – зазначає Предстоятель ПЦУ.
