Церква постійно закликає своїх вірних до покаяння, яке має стати головною метою християнського життя. Але не всі вповні розуміють і чують цей заклик, а тим більше – відгукуються на нього, по-справжньому каючись. Адже відчувати докори сумління, сором, жаль чи навіть розкаяння з приводу вчинених гріхів – ще не є довершеним покаянням.
Про це розмірковує на своїй сторінці в Facebook Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній.
За його словами, покаяння – це велика зміна свідомості, думок і способу життя внаслідок щирого розкаяння.
“Розкаяння – необхідна умова, але лише один із етапів покаяння. Розкаяння людина відчуває тоді, коли усвідомлює власну провину і гріховність, а також гірко шкодує про свій вчинок, відчуває муки совісті, страждає, картає себе. Відчуваючи розкаяння, дуже важливо усвідомити, які плоди воно принесе людині: чи вона захоче змінитися, звернеться за допомогою до Бога, стане кращою і чинитиме добрі діла, чи лише звинувачуватиме себе, відчуватиме жаль і сум, зневіру і безнадію?
В останньому випадку матиме місце безплідне розкаяння, прикладом якого в Писанні є вчинок апостола-зрадника Іуди Іскаріота, який, усвідомивши, що вчинив погано, зрадивши Господа нашого Ісуса Христа, замість того, щоби випросити у Бога прощення і намагатися виправитися, вдався до самогубства, чим ще більше поглибив свою вину перед Господом. Розкаяння, коли є лише муками нечистого сумління, без надії на Того, Хто простить і допоможе, залишає людину наодинці у гріховному мороці, розчаруванні, відчаї. Таке розкаяння без виправлення є згубним.
Водночас Писання наводить нам й інший приклад розкаяння, іншого апостола – Петра. Він тричі зрікався Ісуса Христа, і «плакав гірко» (Мф. 26: 75), але, сповнений любові до Вчителя, вдався до Його милосердя, покаявся, був прощений, отримав Господнє благословення, засвідчив свою вірність подальшим служінням і проповіддю слова Божого. Цей приклад плідного розкаяння апостола Петра надихає нас не впадати у відчай, але у покаянні підніматися, виправлятися, а відтак – спасатися.
Хоча в українській мові слова «покаяння» і «розкаяння» є спільнокореневими, але в Писанні цим термінам відповідають грецькі μετάνοια (метаноя) и μεταμέλεια (метамелія). Слово μετάνοια означає «зміна способу мислення», «переміна свідомості», «прозріння», що відповідає нашому поняттю «покаяння». А слово μεταμέλεια (від μέλομαι, меломе – піклуватися) вказує на зміну предмета турботи, устремлінь, піклування, що дає лише розкаяння.
Всемилостивий Господь дарував всім нам великий дар – можливість брати участь у Таїнстві покаяння. Це Таїнство було встановлене Самим Господом, Який сказав Своїм учням, апостолам: «Мир вам! Як послав Мене Отець, так і Я посилаю вас. Сказавши це, Він дихнув і говорить їм: прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому залишите, залишаться» (Ін. 20: 21 – 23). Це один із найдивовижніших дарів, який занепала людина отримала від Бога: скільки би люди не грішили, відступаючи від Бога і зраджуючи Його, Він все одно залишає їм можливість повернутися до Нього, покаятись, попросити прощення і отримати його, щоби виправитися та очиститися від влади зла.
Один святий отець сказав: «Хочу краще бачити людину, що грішить і кається, а ніж ту, яка думає що не грішить, і не кається». Кайтеся, бо не існує жодної безгрішної людини на цьому світі, і якщо хтось думає, що йому немає за що каятись перед Богом – такі глибоко помиляються. Рівно, як і ті, хто вважає, що має ще вдосталь часу і «колись» встигне покаятись. Для справжнього покаяння необхідний час, щоб не лише жалкувати про вчинені гріхи, а й виправитися, вчинити правильні вчинки. При цьому ніхто з нас не знає, скільки часу ми маємо на цій землі. «Отже, пильнуйте, бо не знаєте, в яку годину Господь ваш прийде», – зазначив Митрополит Епіфаній.