21 листопада – дата, що нагадує нам: свобода не приходить випадково, а гідність не з’являється сама собою. Вони народжуються у внутрішньому виборі людини й у спільній волі народу, у здатності стояти за правду, навіть коли це боляче, важко і небезпечно.
Про це написав Предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній у День гідності та свободи.
“Це день, коли ми пригадуємо: український народ уже багато разів доводив право бути вільним – від давніх княжих часів до сьогоднішнього фронту, де наші захисники тримають оборону не лише за землю, а й за сенс нашого існування як нації.
Водночас у цьому дні дивовижно поєднуються урочистість і біль. Урочистість, адже саме цього дня українці знову підтвердили свою європейську ідентичність, своє прагнення жити в свободі й правді. Революція гідності стала моментом, коли народ показав: честь, совість і справедливість – не абстракції, а підвалини нашого державного й духовного вибору. І біль – оскільки боротьба за гідність і свободу, розпочата тоді на Майдані, триває й сьогодні на фронті, під обстрілами, у лікарнях, у щоденних повідомленнях про втрати.
Попри все, День Гідності та Свободи – свято. Україна завжди мала свою дорогу: дорогу воїнів і мислителів, творців і митців, святителів і подвижників. Це історія, яку неодноразово намагалися переписати, стерти чи привласнити. Проте ані державність, ані наша національна ідентичність не піддалися знищенню, бо їх витворив народ, що зберігає у собі дар свободи та гідність як відображення образу Божого в людині.
Так само й відродження незалежності у 1991 році не стало одноразовим актом. Справжнє духовне та ментальне утвердження України як держави відбулося і під час Революції гідності. Там, на холодних київських вулицях, і в багатьох містах України, серед барикад, пісень, молитви та жертовності, постала нова якість сучасного українства – відповідального, свідомого, зрілого.
Навіть зараз, коли тривоги війни, окупація частини нашої землі та події останніх років наклали нові рани, важко залишатися байдужим, переглядаючи кадри Євромайдану. Важко стримати емоції, згадуючи, як священнослужителі стояли поруч з народом, як Михайлівський собор дзвонив набатом, попереджаючи про небезпеку, і як саме з цього собору починався шлях до Помісної Української Православної Церкви – ствердженого нині символу духовної самостійності, про яку довго мріяли і яку довго виборювали.
Сьогодні ми знову стоїмо у боротьбі. І ми знаємо: з Божим благословенням прийде час повернення загарбаної ворогом нашої землі, час справедливого миру, який стане плодом нашої стійкості та правди.
Українці свідомо обрали свій шлях – шлях нелегкий, тернистий, але гідний. Шлях, де свобода – це дар, гідність – наша духовна сутність, а право бути – священне. І ми йдемо ним разом – народ, держава і Церква”, – зазначив Предстоятель ПЦУ.
