Свята великомучениця Варвара – одна з найшанованіших святих для нашого народу та християнського світу. Понад 9 століть її нетлінні мощі спочивають у Києві, привезені сюди з Візантії ще в 1108 році донькою імператора Олексія Комнина, царівною Варварою.
Біля цих мощей звершилось та продовжує звершуватись незліченне число чудесних зцілень, розповідають в ПЦУ.
Святу Варвару вважають особливою заступницею у найскладніші часи, особливо під час воєн, хвороб та природних катаклізмів. У житії святої описано, що вона благала Бога позбавляти від раптової смерті і хвороби всяку людину, яка буде молитовно згадувати її страждання.
Історично ж, свята Варвара жила в роки правління римського імператора Максиміана, в кінці ІІІ – на початку IV століття. Вона була єдиною донькою заможного купця-язичника Діоскора. Рано втратила матір, тож виховувалась суворим батьком, який поселив її у високу башту, оберігаючи від спокус цього світу та надмірної уваги залицяльників.
Перебуваючи на самоті в цій башті, молода дівчина дивилася на зовнішній світ. Споглядаючи красу неба і землі, сонце, місяць та зірки, хмари та дерева і все інше, що могло бачити її око, майбутня свята віддавалася глибоким міркуванням над тим, як все це могло з’явитися. Очевидно, що не випадково і не само собою, і не від рук людей чи ідолів, яким поклонявся її батько.
Як плід цих роздумів Варвара знайшла віру в Бога, однак ще не досконалу. Коли ж батько випустив її з башти для спілкування з дівчатами-однолітками, то від християнок, які були серед них, вона дізналася про Христа і Його Євангеліє. Дівчата познайомили її зі священником, який і відповів Варварі на питання про Бога і про те, який є Його закон і чого Господь хоче для людини.
Тож, отримавши вже настанову від Божественного Одкровення, від Писання та від пресвітера Церкви, Варвара остаточно утвердилася у вірі настільки непохитно, що навіть муки і смерть не змогли налякати її.
Діоскор не схвалив навернення дочки в християнство, жорстоко катував її, а пізніше стратив власною рукою, відрубавши їй голову. Передання свідчить, що за це його спіткала кара Божа: під час грози у нього влучила блискавка і спалила його тіло на попіл. Сталося це у 306 році.
Тіло святої Варвари поховав з належними почестями благочестивий чоловік на ім՚я Галентіан, побудувавши церкву, в якій звершувалось багато чудес молитвами і благодаттю Божою. В VI столітті мощі святої Варвари перенесли до Константинополя, а на початку XII століття – до Києва.
Мощі урочисто були покладені в Михайлівському Золотоверхому соборі, а коли в 1937 році радянська влада підірвала Михайлівський собор, то мощі святої Варвари після зміни кількох місць перебування перенесли в 1961 році до Володимирського собору, де вони спочивають і донині.
