9 грудня виповнюється сто років від народження Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (Романюка).
Його постать є непересічною, видатною, знаковою для нашого народу і нашої Української Церкви. Славне ім’я Патріарха Володимира назавжди увійшло в історію як ім’я визначного ієрарха, сповідника, вірного сина українського народу, невтомного борця за автокефалію Української Православної Церкви, розповідають в ПЦУ.
На нинішній рік припало 100-річчя з дня його народження та 30 років від часу його упокоєння. Життєвий шлях Патріарха Володимира, на той час очільника Української Православної Церкви Київського Патріархату, обірвався у липні 1995 року. Його похорон біля стін Софії Київської пізніше назвуть «чорним, або кривавим, вівторком» через насильницькі дії тодішньої влади, за силовий розгін мирних людей, які проводжали в останню путь свого Патріарха.
Патріарх прожив дуже складне, повне випробувань життя. Вже в 19 років його за приналежність до ОУН уперше заарештували, згодом, у 1972-му – вдруге. Загалом у радянських концтаборах і засланнях він провів понад 19 років. За що? За активну правозахисну діяльність та відстоювання прав українських православних віруючих, за захист «дисидентів» та всіх «неблагонадійних» для радянської влади.
У короткий проміжок між неволями він здобув духовну освіту, був рукопокладений на священника, служив у сільських парафіях Гуцульщини і Покуття. Наприкінці квітня 1990 року Василь Романюк був рукопокладений в сан єпископа з титулом «єпископ Ужгородський і Хустський». За декілька днів перед цим він прийняв постриг в чернецтво з іменем Володимир – на честь хрестителя України-Руси, святого князя Володимира Великого.
«Ми віримо і знаємо, що близький вже час, як здійсниться заповітна мрія наших батьків, і в Києві буде воздвигнуто престол Всеукраїнських Київських Патріархів, і Київ знову стане стольним градом Незалежної Соборної Української Держави, за що невтомно боролися і молилися усі мученики нашої Церкви», – сказав він на хіротонії. А вже через три роки він став Патріархом Київським і всієї Руси-України.
На жаль, патріаршество його було коротким – трохи більше за півтора роки. Але Патріарх Володимир був і назавжди залишиться в нашій пам’яті як великий син українського народу, який у непрості часи атеїстичної доби боровся, мріяв і робив усе для того, щоби була відновлена українська держава та автокефальна Українська Православна Церква.
