Свято Богоявлення (грецькою мовою – Θεοφάνια чи Επιφάνια) поряд із Пасхою та П’ятидесятницею, належить до найдавніших свят Церкви Христової.
Його почали святкувати вже в перші віки християнства. Але до IV століття свято Богоявлення відзначалося 6 січня разом зі згадкою про Різдво Христове, розповідають в ПЦУ.
Зрозуміло, що точна дата самої історичної події Хрещення Господа нашого Ісуса Христа у водах Йордану нам невідома. А дата 6 січня була обрана втаємниченим розумінням співвідношення між першим і «другим Адамом», між винуватцем гріха та смерті і Начальником життя та спасіння.
«Другий Адам» – Христос – за розумінням Давньої Церкви народився і помер того ж дня, коли був створений і помер перший Адам: у день шостий (Бут. 1: 26 – 31), відповідно – шостий день першого місяця календарного року. Цьому дню відповідало 6 січня – таким є одне з пояснень вибору цієї символічної дати.
Свято Різдва Христового відділили від свята Хрещення вперше у Римській Церкві в першій половині IV століття. У Східній Церкві таке відділення сталося у другій половині цього ж століття. Окреме святкування Різдва і Хрещення Господнього на Сході поширювалося у 370-80-і роки, завдячуючи, між іншим, старанням і красномовству святителя Іоана Золотоустого. Зокрема, він писав: «Не той день, в який родився Спаситель, належить називати явленням, але той, коли Він хрестився, не після народження Він став всім відомим, але коли хрестився».
Справді, сенс свята Богоявлення в тому, що воно нагадує про євангельську подію (описану всіма чотирма євангелистами), коли під час Хрещення Спасителя вперше Бог явив Себе у Трьох Іпостасях як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий: Син Божий хрестився в Йордані, Дух Святий зійшов на Нього у вигляді голуба, а Бог Отець промовив з небес: «Це є Син Мій Улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф. 3: 17). Тобто, вперше після трьох десятиліть земного життя у Назареті Ісус Христос являє Себе світові, на Йордані Син Божий явив Себе відкрито людям, привідкривши їм тайну Пресвятої Трійці.
Богослужіння свята Хрещення Господнього звершується так само, як і служба на честь Різдва Христового. Це ще один атрибут, який вказує на спільну історію встановлення цих святкувань в церковному богослужбовому році. Напередодні відправляються царські часи і чин зображальних, а далі служиться літургія святителя Василія Великого із вечірнею. В сам день свята служиться Божественна літургія за чином святителя Іоана Золотоустого.
Особливість свята Богоявлення також складають два великі освячення води, так названі на відміну від малого водосвяття, яке може здійснюватися в будь-який інший час упродовж року.
Чин великого освячення води звершують двічі: у Навечір’я Богоявлення (5 січня) та в саме свято Хрещення Господнього (6 січня). Така традиція має історичне пояснення: давні християни у Навечір’я Богоявлення звершували хрещення оголошених – тих, хто готувався прийняти Таїнство Хрещення. Тому воду в цей день освячують у храмах. А Єрусалимська Церква встановила традицію на Богоявлення звершувати урочистий хід на річку Йордан і освячувати воду там – на спомин про подію Хрещення Спасителя у водах Йордану. Тож 6 січня після літургії відбувається освячення води також і на відкритих водоймах. Таку, освячену за особливим Чином великого водосвяття, воду – хрещенську чи богоявленську – ми називаємо агіасмою, що з грецької «ἁγίασμα» означає «святиня».
Готуймося до зустрічі великого свята Богоявлення, яке прославляє явлення на Йордані перед людьми Світла від Світла, Бога істинного від Бога істинного, Господа нашого Ісуса Христа!
