Закон, який зобов’язав релігійні об’єднання відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить, шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації, відповідає Конституції.
Таке рішення ухвалив Конституційний суд України.
Як йдеться в повідомленні, 27 грудня на пленарному засіданні Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України Закону України „Про внесення зміни до статті 12 Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“ щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України“ (справа щодо повної назви релігійних організацій) (далі–Закон).
Судді-доповідачі у зазначеній справі: Сергій Головатий та Олександр Петришин.
Конституційний Суд України оспорюваний Закон визнав таким, що відповідає Конституції України.
Ухвалений Закон зобов’язав релігійні об’єднання відображати належність до релігійної організації (об’єднання) за межами України, до якої вона входить, шляхом обов’язкового відтворення у своїй назві повної статутної назви такої релігійної організації. Також цей Закон установив обмеження в умовах війни доступу священнослужителів, релігійних проповідників, наставників релігійних організацій, керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України у частини, з’єднання Збройних Сил України та інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших військових формувань України у місцях їхньої дислокації або інших обмежень, передбачених Законом.
Ухвалюючи рішення, Конституційний Суд України врахував рішення Європейського суду з прав людини у справі Ільїн та інші проти України, де зокрема зазначено: „сам факт того, що держава вимагає від релігійної організації, що бажає бути зареєстрованою, узяти назву, яка унеможливлює введення в оману вірян та суспільство загалом і завдяки якій є можливим її відрізняти від уже наявних організацій, у принципі, можна вважати виправданим обмеженням її права вільно обирати свою назву“.
